Українська мова славиться своєю мелодійністю і співучістю. Українська народна пісня здавна вважається душею українського народу, його скарбом і гордістю. Вона як реліквія переходила з покоління в покоління. Великий український поет-драматург Михайло Стельмах часто писав у своїх творах, що українська пісня йде з українцем від народження до самої смерті, бо немає такої події, такого почуття яке б яскраво не відобразилося б в український пісні. За всю свої історію українській народ склав так багато пісень, що не вистачить цілого життя, щоб всі їх вивчити і заспівати.
Объяснение:
Річ Посполита довгі роки намагалася поневолити українців, а запорізькі козаки ставали на їх захист. Як справжні патріоти, вони поневірялися, але проявляли стійкість і мужність. Одним з них був Тарас Бульба. Він не розумів інший любові, крім любові до своєї батьківщини і товаришам. Вважаючи, що поріднився з ними по духу, він готовий був на все, лише б до братам козакам.
Своїх синів отаман виховав так само. Коли вони подорослішали, він забрав їх з материнських обіймів і повіз із собою в Запорізьку Січ. Тарас пишався синами, коли ті показували себе бравим вояками в бою. На мій погляд, найвищим ступенем прояву патріотизму стала сцена, коли Бульба вбиває молодшого сина за зраду батьківщині. Упевнений, що це далося батькові дуже важко і принесло чимало страждань. Але, незважаючи на це, любов до батьківщини і братству в ньому все ж пересилила батьківські почуття.
Крім цього, старому козакові довелося бути присутнім на страті старшого сина, коли той потрапив у польський полон. Він пишався сином, тим, що той не зламався під тортурами і показав силу духу справжнього козака.
Пізніше і сам Тарас виявиться на багатті, але не почують ляхи від нього благання про пощаду, не побачать вони сліз і страждань козацького отамана. Все витримав Тарас Бульба, загинув за батьківщину і свободу свого народу і лише про товаришів своїх думав він в останні хвилини життя.