Дбайлива мати
одного разу пастухи спіймали лисеня й принесли його до нас. ми посадили звірка в порожню комору.
лисеня було ще маленьке, усе сіре, мордочка темна, а хвостик на кінці біленький. звірок забився в дальній куток комори й перелякано дивився на всі боки. від жаху він навіть не кусався, коли ми його гладили, тільки притискував вуха й увесь тремтів. мама налила йому в мисочку молока, поставила поряд. але переляканий звірок не став пити молоко. тоді тато сказав, що лисеня треба залишити в спокої – нехай воно обдивиться, освоїться на новому місці.
мені дуже не хотілося йти, але тато замкнув двері, і ми пішли додому. був уже вечір, скоро всі лягли спати.
уночі я прокинувся. чую, десь зовсім поряд дзявкотить і скавчить цуценя. звідки ж, думаю, воно взялося? виглянув у вікно.
надворі вже розвиднялося. з вікна було видно комору, де знаходилося лисеня. виходить, це воно так по-собачому скавчало.
прямо за коморою починався ліс. раптом я побачив, що з кущів вискочила лисиця,зупинилася, прислухалася й крадькома підбігла до комори. відразу ж скавчання в ній стихло, замість нього почулося радісне верещання. я потихеньку розбудив тата і маму, і ми всі разом стали дивитися у вікно.
лисиця бігала навколо комори, намагалася підрити землю під нею. але там був міцний кам’яний підмурок, і лисиця нічого не могла зробити. потім вона побігла в кущі, а лисеня знову почало дзявкотіти. я хотів стерегти лисицю всю ніч, але тато сказав, що вона більше не прийде, наказав спати. уранці я поспішив провідати лисеня. що на порозі, біля самих дверей, лежало зайченя.
я швидко побіг до тата й привів його з собою.
от так штука! – сказав тато, коли побачив зайченя.
це, значить, мати-лисиця ще раз приходила до лисеняти, принесла
йому їжу. потрапити всередину вона не змогла, так залишила назовні. дбайлива ж мати! напиши продовження цієї історії (3-4 речення).
