ответ:
іван сила був такою міцною людиною, що міг лежати на товченому склі, тягати зубами вантажівки, розривати ланцюги з заліза. одного разу, коли він ще жив у карпатському селі, він мав орати поле плугом з коровою. йому стало шкода тварини, тому він запряг до плугу себе замість корови та сам виорав поле.
мені іван сила подобається тому, що він наполегливо тренувався та зумів показати усім свій талант. я ще бачив про нього український фільм, що так і названий: «іван сила». щоб ставати сильнішим, парубок цілими днями усюди носив з собою гирю у двадцять п’ять кілограмів. він навіть їздив з нею у трамваях! а пізніше вже навчився такими гирями жонглювати! іван – сильна духом та цілеспрямована людина. він – приклад справжнього спортсмена.
ответ:
мені дуже повість в. нестайка "тореадори з васюківки".
объяснение:
пригоди хлопців яви та павлуші викликають захват, їхня винахідливість вражає. хлопці завжди мають безліч нових ідей, ці ідеї цікаві та оригінальні. правда, іноді задуми яви та павлуші втілюються у життя трохи не так, як планують хлопці, тоді хлопців сварять, а іноді й карають. проте рідні та друзі люблять їх, незважаючи на їхні вигадки та "винаходи". хоча павлуша і ява справжні шибайголови, постійно щось вигадують, але мені подобаються своєю чесністю, сміливістю та почуттям гумору. повість в. нестайка захоплює своїм сюжетом та вчить не втрачати рис, які притаманні хлопцям — персонажам повісті.
ответ:
природа відігравала особливу роль у житті і творчості лесі українки. весна, літо, осінь, зима — це не просто пори року, що змінюють одна одну. весна для хворої на туберкульоз кісток лесі була передвісником тепла, надією на одужання. у багатьох її творах звучить мотив весни, її цілющого впливу на всіх і на все.
літо —, це сонце, тепло, ласкавий вітерець. улітку леся почувала полегшення, хвороба неначе відступала, а настрій був бадьорий;
осінь і зима приносили з собою дощі, холоднечу, слабування і нові поразки у боротьбі з туберкульозом. але негода ніяк не впливала на творчу активність поетеси. якось вона у листі написала: "часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди — одні найбільше пишуть навесні, в чудову погоду, другі можуть писати тільки під час осінніх дощів, у мене ж сей настрій залежить най більш від того, яка погода в душі, і я пишу найбільше в ті дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде".
але ніяка негода не впливала на прояв любові поетеси до рідного краю. з ніжністю писала леся українка про ліси і озера волині, синій дніпро, південні степи україни, чудові карпати і мінливу красу чорного моря.
у 1888 році леся українка вперше їде до моря і свої враження від мандрівки описує у ліричному циклі із дев'яти творів "подорож до моря". вірші цього циклу нагадують щоденник, у якому поетеса занотовує побачене і неначе веде читача від луцька до одеси.
вірш "красо україни, подолля" — третій вірш циклу. перед читачем розгортається картина, на якій зображено "хороші, красні села", "хати садками вкриті, срібним маревом повиті". останні два рядки строфи "коло сел стоять тополі, розмовляють з вітром в полі" нагадують шевченківські образи.
поїзд їде далі, і розгортаються нові картини: "хвилюються лани золотії", "бори величаві, густії провадять таємну розмову". раптом виринають "ярочки зелененькі, стежечки по них маленькі, перевиті, мов стрічечки, збігаються до рі" вірш написано так, що складається враження присутності читача в подорожі. краєвиди змінюються так швидко, наче їдеш у поїзді і спостерігаєш за природою із вікна.
зовнішня краса поділля чарує, але вона не заступає народного горя. вірш розпочинається і закінчується строфою:
красо україни, подолля!
розкинулось мило, !
здається, що зроду недоля,
що горе тебе не
та горе і недоля є. вони поки що приховані розкішними барвами літньої природи; села хороші, красні тільки здалеку. убогі хатки укриті садками, ніби срібним маревом. і як же не хочеться розвіювати ілюзорну ідилію. нехай швидше летить поїзд, нехай на довше збережеться мажорний настрій, адже попереду лесю чекає тяжке життя, сповнене болю і страждань, від яких ні втекти, ні заховатися.
объяснение: