Историки часто называют Елену Телигу второй Лесей Украинкой. Двух этих женщин и великих украинок роднит на самом деле очень много общих черт характера. Они не только обе мастерски владели словом, превращая его в оружие, но и отличались четкой общественной позицией, удивительно сильным духом и огромным желанием добиться лучшей судьбы для Украины. Телигу называют наиболее значимой женщиной в украинской литературе после Леси Украинки.
Жизнь и смерть Телиги сделала ее настоящим символом бессмертия украинской нации. Как и все гении, она самостоятельно выбрала путь на свою Голгофу, хотя имела огромное множество возможностей свернуть на дорогу более комфортную и безопасную. Прожив жизнь короткую, но насыщенную, Телига доказала, что за свою страну не жалко отдать и самое ценное:
согласно оценкам литературных критиков, в поэтических произведениях украинской националистической парадигмы Телиге нет равных;
Михайлик – головний герой повісті м. стельмаха «гуси-лебеді летять». це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи, спостерігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. був щедрим, добросердечним, співчутливим, ів жебрачку з дитиною. любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.• «хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ». • «а ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. і люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. і люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. і люблю восени по коліна ходити в листві. коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».• «я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим». • «та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… і вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».• «я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…» • «вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався». • мар’яна —> михайлику: «і вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. були бидлом, а тепер — зась! »
Историки часто называют Елену Телигу второй Лесей Украинкой. Двух этих женщин и великих украинок роднит на самом деле очень много общих черт характера. Они не только обе мастерски владели словом, превращая его в оружие, но и отличались четкой общественной позицией, удивительно сильным духом и огромным желанием добиться лучшей судьбы для Украины. Телигу называют наиболее значимой женщиной в украинской литературе после Леси Украинки.
Жизнь и смерть Телиги сделала ее настоящим символом бессмертия украинской нации. Как и все гении, она самостоятельно выбрала путь на свою Голгофу, хотя имела огромное множество возможностей свернуть на дорогу более комфортную и безопасную. Прожив жизнь короткую, но насыщенную, Телига доказала, что за свою страну не жалко отдать и самое ценное:
согласно оценкам литературных критиков, в поэтических произведениях украинской националистической парадигмы Телиге нет равных;