Объяснение:
На мою думку, щоб вижити, людина зобов’язана навчитися перебувати в злагоді з природою.
По-перше, вона сама є часточкою природи, тобто її існування залежить і від навколишнього середовища, і від екології планети в цілому. Яскравим прикладом своєрідного художнього осмислення думки про те, що можна жити в гармонії з природою й не шкодити їй, є твір Даніеля Дефо «Робінзон Крузо». Автор описує побут і діяльність людини, яка випадково потрапила на безлюдний острів. Здавалося б, вижити немає шансів, проте головний герой пристосувався до свого нового середовища й, використавши можливості довкілля та здобутки цивілізації, зумів забезпечити для себе порівняно високий рівень життя.
По-друге, розробляючи щоразу нові й нові технології, людина лише ціною власних помилок, а іноді навіть глобальних катастроф, навчається передбачати наслідки впровадження власних винаходів, тобто поступово розуміє необхідність розвитку екологічної свідомості.
Прикладів цього є чимало й у сучасному житті, і в історії. Ідеться насамперед про те, що життя можливе без деяких винаходів, що їх можна використовувати на благо природи, що впроваджувати їх варто лише тоді, коли створено необхідну систему захисту від згубного впливу їх на довкілля. Так, російський учений Ігор Курчатов, один із розробників атомної бомби, усвідомивши наслідки свого винаходу, став боротися за використання атомної енергії для мирних цілей. Але мені не відомі, на жаль, випадки, коли вчені відмовлялися від своїх винаходів задля збереження довкілля.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що природа може існувати без людини, а людина без природи — ні. Саме тому кожен, хто живе на Землі, має прагнути до гармонійного співіснування з довкіллям і зобов’язаний піклуватися про збереження багатств планети.
Відповідь:
Це був вже досить прохолодний ранок. Ми їхали обозом в сусіднє містечко через безкрайній степ. Навколо ні душі і тиша. Я навіть трішки задрімав, Дорога була з ямами і підводу так підкидало, що я ніяк не міг зручно вмоститися від чого муляли мої ноги, які так у крутило від застарілого ревматизму. Але тут я помітив недалеко від дороги скирту. Можна б було трішки наскубати з неї соломи, підстелити і їхати буде зручніше і тепліше. Я зупинився і неквапом побрів до скирти. Неспішно оглянув її з різних боків. Спробував смикнути пару жмутків соломи, але вона була досить щільно складена. Поряд помітив купу вже насмиканої кимось соломи. Я підійшов ближче і вже хотів скинути ногою верхній шар соломи, покритий вранішньою росою, як раптом ця купа заворушилася і з неї хтось вискочив. Моє серце різко скочило ледве не до п"ят. Перед мною стояв худенький, блідий, коротко стрижений хлопчик. Він весь посинів від холоду, його босі ноги були брудні і мокрі від роси. Стара і аж чорна від мазути курточина висіла на його худеньких плечиках. На худенькому обличчю здавалося, що були лише великі злякані сині оченята. Він щось швидко повторював, простягаючи до мене худенькі посинілі долоньки. Я зрозумів, що він щось говорить про сіль. Мабуть він голодний. Я віддав йому частину свого пайка, що залишилася. Я набрав соломи і ми рушили далі. Сон як рукою зняло. Дорогою мені ніяк з голови не йшов цей хлопчина. Муляло вже не мої хворі ноги, муляло в моїй душі. Клята війна, від неї в першу чергу страждають ні в чому не винні діти !
Пояснення: