Сто тисяч” герої Головні герої “Сто тисяч” Герасим Никодимович Калитка — багатий селянин, Параска — жінка його. Роман — син їх. Савка — кум Герасима, селянин. Бонавентура — копач. Невідомий — єврей. Гершко — фактор. Мотря — наймичка. Клим — робітник. Герасим Калитка “Сто тисяч” Головний герой “Сто тисяч” – Герасим Калитка. Він зображується тут скупою, егоїстичною та жадібною людиною. Всі його помисли, кожен крок, кожна думка, так чи інакше, спрямовані на придбання землі. А для цього потрібні гроші, і Калитка їх добував грубим та жорстоким визискуванням наймитів. Будучи такою людиною, Калитка, звичайно, і не проти того, щоб розжитися якось шахрайською махінацією. Заради придбання землі він іде на неї і стає жертвою шахрая, ще хитрішого за себе. Мне 85, а суставы как у 20-летней! Суставы и хрящи вылечатся за 14 дней с обычного Финальная распродажа Columbia Зимние ботинки Columbia сегодня вдвое дешевле Але, водночас, він є і працьовитою людиною: встає дуже рано, працює зранку до вечора, їсть так само, як і наймити, хоча й належить не до бідних людей. Це підтверджує його скупість. Свою сім’ю Калитка не любить: жінка “з діжі не вилазить”, а наймити в роботі не розгинаються. Навіть коней він любить більше за жінку. Коли Герасим дізнався, що його обдурили, для нього це був крах, життя для нього не мало ніякого значення. Савка “Сто тисяч” В п’єсі зображується ще один персонаж Савка. Разом зі своєю сім’эю жив бідно, тому заліз в борги та пішов на махінацію. Він ладен запродати душу дияволові, тільки б розжитися грошима: «лиш би гроші дав…». Савка переступає закон (участь у шахрайстві), замахується на життя Калитки. Савка, в порівнянні з Герасимом, був більш доброю, порядною та совісною людиною. Свою жінку, хоч вони й часто сваряться, він любить, в церкву возить на конях, не примушує йти пішки. Коли він дізнався, що разом з Герасимом став жертвою обману, то веде себе досить спокійно. Савка зрозумів, що шахрайством нічого не заробиш, а навпаки, можеш багато чого програти. Копач-Бонавентура “Сто тисяч” Копач-Бонавентура зображений в п’єсі привітною та доброю людиною, яка любить людей та не бажає нікому зла. Але він бідний, в нього нічого немає, так і живе, перебиваючись, ходячи з хати в хату, поки не виженуть хазяї. В Бонавентури є завітна мрія – знайти якийсь скарб і зажити добре. Про це він постійно думає й говорить, але люди йому вже не вірять. В п’єсі Копача зображено позитивним персонажем. Роман “Сто тисяч” Роман – молодий та вродливий парубок, який не пішов в батька. Він добрий, привітний, але діяльність батька дала про себе знати. Роман навіть згоджується шукати скарб з Бонавентурою. На відміну від батька не любить брехати та шукати “халяву”. Роман Син, який поважає своїх батьків, але, маючи свої думки та почуття відстоює їх. Кохає наймичку Мотрю простим, щирим коханням, яке не хоче міняти на грощі Пузирівни. Інші герої – Невідомий, Роман, Гершко, та Параска також не байдужі до грошей. Невідомий – це шахрай, який заробляє собі гроші махінаціями. Він же і обдурив Калитку. Гершко прагне даром заробляти гроші. Він радить Калитці, як заволодіти землею Смоквинова. За свій “труд” Гершко править сто карбованців. Параска – трохи скупувата жінка, теж не байдужа до грошей. Коли була молодою – була гарною та вродливою, але важка праця зробила своє діло.
Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем’ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.З великою любов’ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою «Космографія». Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою. «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: «Гуси-лебеді летять … над моїм дитинством, … над моїм життям!»
Естетичне кредо Е. Сетон-Томпсона писати в тому, що знаєш. Про це він говорить у своїй передмові до книги «Життя диких звірів»: «Коли я вдивляюся в імена тварин, чиї історії тут розказані, я відчуваю щось більше, ніж може відчувати художник, вдивляючись в різні портрети своїх друзів, ідеально створені ним самим. Деяких я знав особисто.Образи друге створені на підставі різних історій ». Зауваження письменника, що деяких тварин, у яких йдеться в його оповіданнях, він знав особисто, має пряме відношення до «герою» його розповіді СНАП. Прообразом його був реально існуючий в сім’ї пес. У книзі «Моє життя», Описуючи свої дитячі роки, Сетон-Томпсон каже: «Ми часто згадували маленького тер’єра СНАП, нашого вірного захисника від щурів, коли ми жили на фермі. Щоночі він виходили на полювання і щоранку переможно був з величезною бурою щуром в зубах ». Автор зберіг у своєму оповіданні Не тільки ім’я і породу собаки, а й особливість характеру «героя», дав йому говорить кличку Снап, що в перекладі з англійської означає «вистачати». У цьому короткому імені автор зумів сфокусувати основна якість характеру СНАП, його безприкладну хоробрість і мужність, хватку, яка була смертельною. НЕ випадково Сетон-Томпсон зауважує: «Деяким собакам насилу приискивать ім’я, другим же не доводиться придумувати клички – вони є як би самі собою». Особливо захоплююче є опис останньої сутички пораненого СНАП з вовком, що коштували йому життя. «У той час, – пише автор, – як десять великих псів бездіяльно металися навколо Безмолвно звіра, у дальньому чагарники почувся шурхіт, потім стрибками пронісся елоснежний гумовий мячик, незабаром перетворився в маленького бультер’єра. Снап, ю повільно біжить і найменший з зграї, примчав, важко дихаючи – так важко, що, здавалося, він задихається, і підлетів прямо до кільця навколо хижака, з Яким ніхто не наважувалися битися. Завагався він? Ні на мить. Крізь кільце гавкаючий собак він кинувся напролом до старого деспотові пагорбів, цілячись прямо в глотку. І вовк вдарив його з розмаху своїми двадцятьма ікла. Однак малюк кинувся на нього вдруге, і що сталося тоді, важко сказати … Коли битва нарешті закінчилася, перед нами на землі лежали вовк – могутній гігант – і вчепилася в його ніс біла собачка ». Для письменника-гуманіста, яким був Сетон-Томпсон, кожна особина живої природи – це цілий світ, проникнути в Котрий даний людині гуманного та терплячому, який вм гати і любить різноманіття навколишнього життя. Тільки людина, яка добре знає собак, міг зробити таке зауваження: «Собаки гарчать на два ладу: низьким, грудному голосом – це ввічливе попередження або сповнений гідності відповідь – і голосно, майже верескливо – це останнє слово перед нападу». Зустрічаємося ми з цим і при описі життєвого шляху СНАП. Автор відтіняє благородство тварини, мужність і властиве йому почуття гідності. Все це породжує у читача повагу до живої істоти, відкриває йому такі сторони життя навколишнього світу, в яких він і НЕ підозрював. Мудрі і гуманні твори канадського письменника вчать любить природу, берегти все живе, закладають то моральні основи, з яких вироста
Сто тисяч” герої Головні герої “Сто тисяч” Герасим Никодимович Калитка — багатий селянин, Параска — жінка його. Роман — син їх. Савка — кум Герасима, селянин. Бонавентура — копач. Невідомий — єврей. Гершко — фактор. Мотря — наймичка. Клим — робітник. Герасим Калитка “Сто тисяч” Головний герой “Сто тисяч” – Герасим Калитка. Він зображується тут скупою, егоїстичною та жадібною людиною. Всі його помисли, кожен крок, кожна думка, так чи інакше, спрямовані на придбання землі. А для цього потрібні гроші, і Калитка їх добував грубим та жорстоким визискуванням наймитів. Будучи такою людиною, Калитка, звичайно, і не проти того, щоб розжитися якось шахрайською махінацією. Заради придбання землі він іде на неї і стає жертвою шахрая, ще хитрішого за себе. Мне 85, а суставы как у 20-летней! Суставы и хрящи вылечатся за 14 дней с обычного Финальная распродажа Columbia Зимние ботинки Columbia сегодня вдвое дешевле Але, водночас, він є і працьовитою людиною: встає дуже рано, працює зранку до вечора, їсть так само, як і наймити, хоча й належить не до бідних людей. Це підтверджує його скупість. Свою сім’ю Калитка не любить: жінка “з діжі не вилазить”, а наймити в роботі не розгинаються. Навіть коней він любить більше за жінку. Коли Герасим дізнався, що його обдурили, для нього це був крах, життя для нього не мало ніякого значення. Савка “Сто тисяч” В п’єсі зображується ще один персонаж Савка. Разом зі своєю сім’эю жив бідно, тому заліз в борги та пішов на махінацію. Він ладен запродати душу дияволові, тільки б розжитися грошима: «лиш би гроші дав…». Савка переступає закон (участь у шахрайстві), замахується на життя Калитки. Савка, в порівнянні з Герасимом, був більш доброю, порядною та совісною людиною. Свою жінку, хоч вони й часто сваряться, він любить, в церкву возить на конях, не примушує йти пішки. Коли він дізнався, що разом з Герасимом став жертвою обману, то веде себе досить спокійно. Савка зрозумів, що шахрайством нічого не заробиш, а навпаки, можеш багато чого програти. Копач-Бонавентура “Сто тисяч” Копач-Бонавентура зображений в п’єсі привітною та доброю людиною, яка любить людей та не бажає нікому зла. Але він бідний, в нього нічого немає, так і живе, перебиваючись, ходячи з хати в хату, поки не виженуть хазяї. В Бонавентури є завітна мрія – знайти якийсь скарб і зажити добре. Про це він постійно думає й говорить, але люди йому вже не вірять. В п’єсі Копача зображено позитивним персонажем. Роман “Сто тисяч” Роман – молодий та вродливий парубок, який не пішов в батька. Він добрий, привітний, але діяльність батька дала про себе знати. Роман навіть згоджується шукати скарб з Бонавентурою. На відміну від батька не любить брехати та шукати “халяву”. Роман Син, який поважає своїх батьків, але, маючи свої думки та почуття відстоює їх. Кохає наймичку Мотрю простим, щирим коханням, яке не хоче міняти на грощі Пузирівни. Інші герої – Невідомий, Роман, Гершко, та Параска також не байдужі до грошей. Невідомий – це шахрай, який заробляє собі гроші махінаціями. Він же і обдурив Калитку. Гершко прагне даром заробляти гроші. Він радить Калитці, як заволодіти землею Смоквинова. За свій “труд” Гершко править сто карбованців. Параска – трохи скупувата жінка, теж не байдужа до грошей. Коли була молодою – була гарною та вродливою, але важка праця зробила своє діло.