Образ Лесі має виразний фольклорний характер. Саме таку дівчину оспівували в народних піснях, казках. Вона слухняна дочка, скромна, цнотлива. Ще дитиною її посватав Яким Сомко, й вона вірно чекає свого судженого, хоча помічає закохані погляди Петра, який їй також до вподоби. Як казкова принцеса, Леся лише чекає, як вирішать її долю інші. Кирило Тур викрадає красуню, Петро відбиває дівчину в запорожця, а потім і Сомко, по суті, відмовляється від Лесі, віддаючи перевагу козацькій дружбі. Тепер Лесі і Петрові ніхто не заважає, і вона доглядає пораненого парубка, щоб незабаром стати йому вірною дружиною.Безперечно, образ Лесі оживив сюжет історичного роману і якоюсь мірою доповнив наші уявлення про моральні якості, які у давнину найбільше цінувалися в дівчині. В образі Лесі Череванівни письменник уособлює найкращі риси української дівчини: красу, вірність, волелюбність, власну гідність, патріотизм, щирість, здатність до палкого кохання. Цей яскравий образ доповнює палітру найкращих жіночих образів української класичної літератури.
Образ Роксоляни (під цим іменем Настя Лісовська увійшла до історії) в романі Осипа Назарука поєднує і вигадку, й факти. Але найважливішим, що спробував відтворити письменник, на мою думку, є неоднозначність постаті української дівчини, що стала турецькою султанкою. Що привело її до влади? Розум? Так. Кохання? Так. Підступність? Так. Але чи маємо ми право, з точки зору сьогодення, хоча б якимось чином засуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (ще одне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовах середньовічного мусульманського світу чинити по-іншому? Можливо, вона просто намагалася вижити, захистити своїх дітей? У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є яскравою ілюстрацією, як в умовах невідомого чужого світу людина не тільки не втратила оптимізму, але й досягла певних висот. Напевно, хтось скаже: «Фатум! Доля!» Можливо, але згадаймо, скільки зусиль доклала Настя, приміром, щоб здобути освіту, як виявила кмітливість у найскладніших розмовах (хоча б із монахом-відступником чи з мусульманськими мудрецями), скільки сміливості показала перед підданими падишаха, йдучи до його палат, скільки патріотизму виявила, відстоюючи своє право на віру тощо. Тож пам'ятаймо історію й учімося з неї найкращого. А історія Роксоляни учить нас бути цілеспрямованими, одначе, зважати, що не завжди мета виправдовує засоби.
