Відповідь:
Завдання цікаве, з трішки філосовських нахилом. Я спробую висловити своє особисте враження, але буду дуже рада почути й думки інших))
Щодо сучасних проблем: читаючи цей твір, у мене складалося враження, що минають роки, навіть століття, а проблеми у нашого народу майже не змінюються. Наприклад,
Доля Мотрі (матір Чіпки) і її проблеми мені дуже нагадують проблеми будь-якої жінки, яка працювала в колгоспі за часів радянської влади, або й деяких сучасних жінок. Малих дітей залишали на когось із старших дітей або на бабусів-дідусів, тому що не в кожного була можливість віддати їх до садочку, а сьогодні не у кожному далекому селі той садочок є. Від ранку до темної ніченьки працювали такі матері на роботі, отримуючи за це копійки. А ще дуже страшну руйнівну силу має людський осуд. І нехай сьогодні вже не так відносяться до жінок, які народили дітей поза шлюбом, але людський осуд або несприйнятя і в наш час не одній людині ломають долю.
Грицько - сирота, який поневірятися по заробітках, важко працюючи, щоб заробити хоч якусь копійку на власне господарство. Скільки таких заробітчан скитається сьогодні по чужих країнах?
Правда, мені здалося, що отримати у власність землю таким чином, як його отримала Мотря, в сучасному світі було б проблематичніше. А тим більше, не отримавши при цьому ніяких підтверджуючих документів. Зрештою, як і відібрати цю землю сьогодні було б не так легко, як це сталося в романі. А отже, у Чіпки і Мотрі був би шанс залишитися власниками землі.
7) З персонажів твору мені дуже імпонує Галя - дружина Чіпки. На мій погляд, Чіпці дуже повезло, що така чудова дівчина вірно і щиро його покохала. Це був шанс для нього від долі щось змінити у своєму житті. А от сам Чіпка мене дуже дратує. Він домашній агресор, алкоголік. Мені здається, що він не залишив своє грабіжницьке ремесло не тому, що його злидні обсіли, а тому що йому не вистачало пригод, або як тепер кажуть про таких шукачів пригод - у нього була адреналінова залежність. З кожною сторінкою роману я сподівалася, що станеться диво і він таки зупиниться, обере чесне, тихе, спокійне, поважне життя, але ці сподівання танули як весняний сніг. Ні жалю, ні співчуття у мене Чіпка не викликає.
Пояснення:
Людина і природа, здається що це два різних поняття, але ні. Якби не природа нас не існувало. Але якби не людина то в природі не було би стільки гарних квітів, дерев, риб та багато що.
Зараз здається що людина руйнує природу та від неї зовсім нічого не залишиться, але волонтери саджають дерева. Не тільки вони нам до , але ми тоже можемо зробити якийсь внесок у природу,
Багато хто вважає що колись природа процвітала а зараз вона не має на це зовсім ніяких спроб щоб відновитися. Можливо так вважали колись, але природо досі процвітає завдяки людині. Людина зробила великий внесок щоб ці чудові квіти на клумбі, або гарні крона дерев у парку. Це все завдяки людині.
Якщо хтось скаже що людина руйнує природу то не звертай на неї уваги, а милуйся гарними пахучими квітами та великою кроною і тінню дерев.
Якось теплим вересневим днем ми з друзями ходили до лісу. Припікало гаряче сонечко. Над нами світилося прозоре й чисте блакитне небо. Від подиху легенького вітерця шелестіло жовтогаряче листя.
Ліс стояв урочистий. Сонячні промінці падали на листя, створюючи гармонійну й святкову атмосферу.
Ми дуже старанно шукали грибів, але не знайшли їх. Мабуть, з причини того, що довго не було дощу й земля потріскалася та пересохла.
Скоро ми натрапили на кущі, які рясніли горіхами. Ми взялися збирати горіхи зі справжнім завзяттям. На жаль, ми не помітили, що за лісом причаїлася небезпека.
Страшний вітер налетів зненацька. Дерева захиталися. Вогняна сліпуча блискавка розітнула хмари. Ми розгубилися: бігти додому далеко, а лишатися в лісі небезпечно. Дощ полився, як із відра. Вітер шаленів у верхівках дерев. Здавалося, що майже останній осінній грозі не буде кінця.
Ми дочекалися. Вітер вгамувався. Дощ ущух. Ми були мокрі до останньої нитки. Зате як радісно було нам іти по розмоклій землі, несучи повні кошики справжніх лісових горіхів.