Епітет — це слово чи словосполучення, завдяки особливій функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості, насиченості.Епі́тет- визначення при слові, що впливає на його виразність. Порівняння – порівняно – проти Іменником порівняння українці користуються досить широко. “Чудним видалось йому самому порівняння тонконогої в коротенькій спідничці дівчинки з перепеленям на стерні” (Андрій Головко). Без порівняння – незрівнянно. “Щасливий буду, коли напишете мені про свої роботи, які мене без порівняння більш цікавлять, ніж власні” (Михайло Коцюбинський). Над усяке порівняння – незрівнянно більше, краще. У цих реченнях, висловах порівняння звучить цілком природно. Чого не можна сказати про фрази, в яких воно вжите з прийменниками в і при як відповідник російських по сравнению, сравнительно. Ось одна з них: “При порівнянні середніх місячних температур виходить, що найтеплішим місяцем у північній півкулі є липень”. Тут правильно було б: як порівняти середні місячні температури (порівнюючи середні місячні температури), з порівняння... виходить. Прислівник порівняно слушний там, де йдеться про порівняння з ким-, чим-небудь. “Порівняно з іншими Бронников мав добрий заробіток – професія машиніста по південних економіях вважалася досить дефіцитною” (Олесь Гончар). З таким самим значенням інколи виступає й прийменник проти: “І стіл був багатший проти звичайного” (Леонід Смілянський), “Проти того ж періоду минулого року...” (з газети). 2. Порівнюючи – порівняно Порівнюючи. Природно звучить як дієприслівник (якщо воно відповідає російському сравнивая): “Порівнюючи показники нинішнього і минулого років, бачимо рух уперед”. Однак як прислівник (аналогічний російському сравнительно) в сучасній мовній практиці вживається порівняно.
Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко» Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
Порівняння – порівняно – проти
Іменником порівняння українці користуються досить широко. “Чудним видалось йому самому порівняння тонконогої в коротенькій спідничці дівчинки з перепеленям на стерні” (Андрій Головко). Без порівняння – незрівнянно. “Щасливий буду, коли напишете мені про свої роботи, які мене без порівняння більш цікавлять, ніж власні” (Михайло Коцюбинський). Над усяке порівняння – незрівнянно більше, краще. У цих реченнях, висловах порівняння звучить цілком природно. Чого не можна сказати про фрази, в яких воно вжите з прийменниками в і при як відповідник російських по сравнению, сравнительно. Ось одна з них: “При порівнянні середніх місячних температур виходить, що найтеплішим місяцем у північній півкулі є липень”. Тут правильно було б: як порівняти середні місячні температури (порівнюючи середні місячні температури), з порівняння... виходить.
Прислівник порівняно слушний там, де йдеться про порівняння з ким-, чим-небудь. “Порівняно з іншими Бронников мав добрий заробіток – професія машиніста по південних економіях вважалася досить дефіцитною” (Олесь Гончар).
З таким самим значенням інколи виступає й прийменник проти: “І стіл був багатший проти звичайного” (Леонід Смілянський), “Проти того ж періоду минулого року...” (з газети).
2. Порівнюючи – порівняно
Порівнюючи. Природно звучить як дієприслівник (якщо воно відповідає російському сравнивая): “Порівнюючи показники нинішнього і минулого років, бачимо рух уперед”. Однак як прислівник (аналогічний російському сравнительно) в сучасній мовній практиці вживається порівняно.