Якось діти посварилися знову, і стало їм дуже нудно. Зазирнули у вікно до свого Казкаря, бачать: сидить він сумний-сумнісінький і пише сумну-невеселу казку...
І чому він такий? — задумались. Їм було про що думати.
"До чого нам ці сварки, - думали діти. - Хіба ж є від них якась користь? Навпаки, всім на світі, не лише нашому Казкарю, стає сумно, коли діти часто сваряться, б"ються, галасують та плачуть. Тоді Казкар починає писати свої сумні та невеселі казки, від яких стає ще важче на серці, і не лише дітям, а й усім на світі. Але якщо ми припинимо ці сварки, як хороше стане жити на світі! І з"являться веселі, життєрадісні казки". І діти почали свої звичайні ігри та розваги, але ніхто не сварився, всі були чемними та уважними один до одного. І тоді Казкар розчинив своє вікно, на його вустах сяяла весела посмішка. "Я напишу для вас найвеселішу з усіх моїх казок", - так сказав Казкар. Він виконав свою обіцянку. Тепер він пише лише веселі казки.
Відповідь: Яскравою пам'яткою давньоруського літописання кінця XI — початку XII ст. стала "Повість минулих літ", яка увібрала в себе не лише весь досвід історичних знань, нагромаджений на Русі в попередню епоху, а й досягнення європейської історичної думки, традиції візантійської християнської культури. Особливо сильне враження справляє вступ до "Повісті минулих літ", де відтворено широку картину світової історії, показано місце слов'ян і Русі в системі тодішнього світу, стверджено проґресивну філософську ідею взаємозв'язку і взаємообумовленості історії всіх народів. Вражає широка ерудиція автора "Повісті...". Він постійно звертається не тільки до Біблії, яка була вищим авторитетом знань у середньовіччі, а й до численних візантійських хронік, зокрема "Хроніки" Георгія Амартола, від якої запозичена й перша частина заголовку, твору літописця патріарха Никифора, житія святих, притчі Соломона та ін. До "Повісті минулих літ" увійшли всі попередні літописні зводи — 996, 1039, 1073, 1093—1096 рр., "Повість галичанина Василія" (1097), Ізборник Святослава, церковні повчання, усні перекази.
Оригінал «Повістей...» до нас не дійшов Але маємо з нього дві найдавніші копії : 1377р (Лаврентіївський список) і приблизно 1420 ( Іпатський список), з яких робилися все нові й нові копії.