М.Стельмах, “Гуси-лебеді летять”. Характеристика мати. Ганна Іванівна, мати Михайлика. Мати любила землю так, що слово "насіння" було для неї святим. Вона - найбільша захисниця краси. Жінка вірила в силу природи. На самоті вона тихенько розмовляла з землею, адже вірила, що землі відомо, що говорить чи думає чоловік. Розмовляючи з землею, мати довіряла їй свої радощі та сум. Також жінка була впевнена, що земля також могла гніватись і бути доброю. Цитатна характеристика мати: + "Он прочитав один розумник геть усю Біблію і позбувся того, що мав у черепку,— показуючи пальцем на лоба, страхає мене святим письмом"(Ставлення матері до Біблії) + "І що тільки буде з цієї дитини?" (коли син пішов до школи) + "Цієї уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені. І я теж, як свято, очікую того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. І як досадно буває, що таку любов дехто вважає пережитком чи сентиментами. Я й досі впевнений, що холодність збіднює і світ, і душу навіть дуже розумним людям." (Слова рідного сина про мамину поетичну вдачу) + "...Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин." (Ганна Іванівна у праці)
У Вінниці, на алеї письменників, встановлений бюст М. П. Стельмаха. Меморіальні дошки встановлені: в Києві на будинку Роліту, в якому він жив у 1946–1952 і 1965–1983 роках (відкрита 18 квітня 1986 року; граніт; барельєф; скульптор Ф. М. Согоян, архітектори Є. М. Стамо, М. М. Фещенко)[7]; у Вінниці на будівлі навчального корпусу № 1 Вінницького педагогічного університету, в якому він навчався у 1930–1933 роках.
На честь Михайла Стельмаха названо вулиці у Києві (у 1987 році)[8], Вінниці, Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Ужгороді, Хмельницькому, Броварах та в інших населених пунктах.
Ганна Іванівна, мати Михайлика. Мати любила землю так, що слово "насіння" було для неї святим. Вона - найбільша захисниця краси. Жінка вірила в силу природи. На самоті вона тихенько розмовляла з землею, адже вірила, що землі відомо, що говорить чи думає чоловік. Розмовляючи з землею, мати довіряла їй свої радощі та сум. Також жінка була впевнена, що земля також могла гніватись і бути доброю.
Цитатна характеристика мати:
+ "Он прочитав один розумник геть усю Біблію і позбувся того, що мав у черепку,— показуючи пальцем на лоба, страхає мене святим письмом"(Ставлення матері до Біблії)
+ "І що тільки буде з цієї дитини?" (коли син пішов до школи)
+ "Цієї уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені. І я теж, як свято, очікую того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. І як досадно буває, що таку любов дехто вважає пережитком чи сентиментами. Я й досі впевнений, що холодність збіднює і світ, і душу навіть дуже розумним людям." (Слова рідного сина про мамину поетичну вдачу)
+ "...Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин." (Ганна Іванівна у праці)