У кожної людини ставлення до грошей різне. Це може залежати від того, який стан у неї - бідний чи багатий. У творі "Сто тисяч" головною проблематикою є велика залежність людини від грошей. Головний герой так прагнув розбагатіти та показати іншим, який він має статус, що забув про людські цінності та приорітети. Грошова дурість потьмарила йому очі, тому він залишився, у прямому сенсі, з білими паперцями. З цього можна зробити висновок, що до грошей треба ставитись дуже обережно, а не розтринькувати їх направо і наліво. Гроші для людини - зло чи добро, залежить від неї самої, від її прагнень та бажань.
Тема: роздуми автора про божий дар, справжнє покликання людини. Ідея: кожна людина має самореалізуватися в житті. Художні засоби: Главное - ДЕЗИНФЕКЦИЯ! 99,9% защиты! Епітети: високі верхи, дитячі незамкнені очі, замала долоня. Метафора: пропекла борозну межи брів… Образи: ліричний герой, метафоричний образ зірки. Твір складається з восьми рядків. Римування: жив -очі – верхів ночі ⇒ перехресне (абаб). Метафоричний образ зірки набуває особливого звучання. Адже могло бути все буденним: «Може, так би невидимо й жив», та якось «липневої ночі впала зірка з високих верхів», коли ліричний герой ще був дитиною. І впала вона: «у дитячі незамкнені очі». А коли зірка «пропекла борозну межи брів», — це ніби остаточне закріплення дару, бо, за народним повір’ям, між бровами знаходиться так зване «третє око», воно є лише в людей, наділених особливими талантами. А те, що зірка «засіяла пам’ять золою», свідчить: віднині життя ліричного героя зміниться, він муситиме творити, бо «зола» не даватиме спокою: спалахуватиме, тлітиме, болітиме, і все це мусить бути виражено в божій іскрі — творах. Ліричний герой не зміг протистояти чи протестувати проти божого дарунку, він не міг навіть прикритися рукою, бо «долоня була замалою». Тож він ще з дитинства приречений писати, адже таке його покликання, такий дар він отримав із неба. Вірш зовсім невеликий за .обсягом, проте ємко й повно передає головну думку автора про самореаліза-цію людини. «Діва Обида…» Римарук аналіз Збірка – «Діва Обида». Жанр – медитація. У вірші розповідається про поєдинок над прірвою, який спричинює ще більш жорстокі поєдинки. Образи: Прірва – це образ смерті, образ темноти, чогось поганого, того, звідки вже немає вороття… Образ Діви Обиди – це духовний стан, стан речей та слів. Та водночас, це образ Діви Марії, матері Ісуса Христа. Складається вірш із шести катренів Римування – перехресне. Рима чоловіча. Віршовий розмір – тристопний дактиль (перша строфа). Друга строфа написана одностопним дактилем. Художні засоби: епітети: темні обидва, коханих облич, порвані сіті, траурна бинда, пекельних сторіч. риторичне питання: «Чом же ти ймення Обиди взяла, Діво Маріє?» діалектизм «бинда» (стрічка). Цей вірш змушує задуматися над людським життям, над тим, що треба в житті «годувати гарного вовка на своєму плечі», а поганого намагатися не підгодовувати, а навпаки, прогнати зі свого життя, аби не впасти у вічну прірву… «Радісно й покірно серед ночі…» Римарук аналіз Автор зображує священний вечір перед Різдвом. Віршовий розмір – п’ятистопний хорей. Рима жіноча Художні засоби: епітети – душі підземні, небесні, байдужі, гості довгождані, століття недоспані, метафори – голоси вибігають, провалитися в сон тощо. Радісно й покірно серед ночі вибігають голоси діточі навперейми вовочому виттю… Той, хто не сміється і не плача, – до божниці спиною: неначе прикликає предків на кутю. Він не має іншої мороки, він не чує – відчуває кроки: на снігу сліди! Та всі навспак… Де небесні, де підземні душі? Чом вони вдають, що їм байдужі музика і слово, мед і мак? У які глибини й високості йдуть повз нього довгождані гості? Скільки вже недоспаних століть, знаючи, що кожне з них – зимове, у поганськім беззаконні мови до божниці спиною стоїть? Голосіння вовче і дитяче… Той, хто не сміється і не плаче, провалився в сон, як у замет. Янгол схарапуджено літає, пошепки з холодних вуст читає: музика і слово…мак і мед…