ответ:Мобільний телефон: за і проти.
Мобільний телефон – це те, що допомагає тобі зв’язатися із друзями, сім’єю, це те, за до чого ти без проблем отримуєш новини удвічі швидше, орієнтуєшся у місцевості за до навігатора, ловиш звуки своєї улюбленої музики, дивишся цікаве улюблене відео, отримуєш та надсилаєш листи. Словом, живеш та на повну використовуєш свого «маленького друга». Так, я навіть сперечатися не буду, що у теперішньому суспільстві без мобільного телефону – нікуди. Без цієї речі, ти ніби відірваний від світу. І як любив повторювати С. Балмер: «Мобільний телефон — це універсальний пульт для нашого життя». Також голова Microsoft сказав у одному із своїх інтерв’ю : « В багатьох країнах телефон виконуватиме роль комп’ютера для небагатих людей». І знову я згоджуюсь із цим твердженням. Адже телефон набагато доступніший та простіший у використанні.
Але разом із багатьма плюсами, мобільні телефони несуть і певні негативні моменти у своє «ідеальне існування». Значне опромінення організму електронними хвилями, шкідливо впливаючи на наше здоров’я. Часте читання java-книг у громадському транспорті, гучна музика у навушниках та пряма залежність від можливості «повиснути» в Інтернеті, все це – недоліки технологій та проблеми, які намагаються вирішити, але доти, доки людина сама не почне задумуватися над бездумністю своїх вчинків, доти ці проблеми так і не будуть вирішені, адже вони виникають в наслідок неправильного користування технікою та впертістю людини-користувача.
Я вважаю, що мобільний телефон – це ніби наші руки та вуха, які вміють працювати та слухати на відстані. І завжди потрібно пам’ятати стару добру істину «Чого багато , те – зайве». Отож, користуймося нашими «помічниками» та не забуваймо про міру та б нашого використання.
Головною темою повісті Миколи Гоголя «Шинель» стали страждання «маленьких людей», які були визначені заздалегідь, бо в тогочасному суспільстві багато чого залежало від чину або посади. Головний герой повісті — Акакій Акакійович Башмачкін. Підкреслюючи типовість доль «маленьких людей», письменник навмисно характеризує героя непевно, використовуючи неточні дані: «трохи рудуватий», «трохи рябуватий», «один чиновник», «в одному департаменті».
Життя Акакія Акакійовича було запрограмоване ієрархічністю чиновницьких стосунків у тогочасному суспільстві. Він щодня ходив на службу, ретельно переписував службові папери. Здавалося, що автор сам був вражений настільки обмеженим духовним світом цієї «маленької людини», адже сенс свого життя Башмачкін бачив у щоденному переписуванні текстів. Він з задоволенням згадував кожний день, який минув, і зворушливо посміхався, сподіваючись на завтрашній. А коли письменник розповідає про низьку посаду героя повісті — «вічний титулярний радник», то визначає цим фатальність тих подій, які будуть пов’язані з життям Акакія Акакійовича.
Невипадково Гоголь обирає і ім’я для героя повісті, адже в перекладі з грецької «Акакій» означає «незлобливий». А приймаючи до уваги, що так звали і його батька, можна припустити, що автор подвоює цю рису характеру і акцентує увагу читачів на його неспроможності протистояти злу. Ще сумніше враження створює звертання Башмачкіна до своїх колег: «Облиште мене, для чого ви мене ображаєте?».
В реальному житті Акакій Акакійович не міг протистояти брутальності і нахабству. Тому його протест проявляється після смерті. Такий фантастичний прийом автор використав для того, щоб привернути увагу не стільки до самого героя, скільки до ставлення можновладців до «маленьких людей». Привид Башмачкіна у вигляді чиновника став з’являтися в нічному місті і здирати з перехожих шинелі, незважаючи на їх звання та чини. Привід Акакія Акакійовича не заспокоївся доти, доки не зідрав шинель з пліч «високої особи», яка його не прийняла і через яку він захворів та помер.
З’являється відчуття, що торжествує справедливість. Але задум повісті був набагато глибший, ніж помста за образу одного-єдиного Башмачкіна. Письменник застерігає від того, щоб до людей судили не за чином, щоб через маленьку посаду до людей не ставилися, як до пустого місця, адже від цього втрачається особистість, а залишається лише лушпиння, яке приховує гідність, душевні порухи і мрії.
B) Буду я навчатись мови золотої, трави-веснянки у гори крутої, в потічка веселого, що постане річкою, в пагінця зеленого, що зросте смерічкою