Омелько — працьовитий селянин, виснажений панщиною. У нього здорові, загорілі, жилаві руки, сухорляве і бліде обличчя. Ставши хазяїном, Кайдаш продовжує багато працювати. Набожність уживається в ньому з пияцтвом. Нерідко з церкви він звертав у шинок запивати «давнє панщане горе». Письменник майстерно передає, як втрачається межа між виявами забобонності Кайдаша і хворобливого стану його психіки від постійного перепою. Такий Кайдаш не смішний, а викликає глибоке співчуття. Його слабкості Нечуй-Левицький пояснює соціальними факторами, хоча й не наголошує на них, а зосереджується на розкритті самого характеру в його індивідуальних виявленнях. Отже, ідеал «господаря-хлібороба» не міг зреалізуватися під час кріпаччини. З повісті «Кайдашева сім'я» видно, як важко й неоднозначно він відроджувався в посткріпацьких умовах, коли довгі часи безправ'я, безземелля знищили інстинкт господаря. Інша індивідуальність розкривається в образі Марусі. Письменник спочатку змальовує портрет Кайдашихи, а потім докладно розкриває її внутрішній світ, поведінку, вчинки. Не все в образі Кайдашихи було негативним. У своїх повістях письменник підкреслює роль жінки-господині, оскільки жінка-мати має особливе значення в ментальності українців. Дослідник відзначив роль жінки в українській родині, роль матері-піклувальниці й виховательки та її великий вплив від колиски до зрілого віку на процес формування характеру людини. Вона була працьовитою,,вміла майстерно куховарити, любила улещувати панів, водночас мова її була солодкою і манірною, але в розмові з людьми, біднішими за себе, Маруся виявляла себе зверхньо і неприховано зневажливо. «Маруся Кайдашиха замолоду довго служила у дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарити і ще й тепер її брали до панів за куховарку на весілля, хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства. До природної звичайності української селянки у неї пристало щось дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска і вона лаялась і кричала на весь рот. Маруся була сердита.»
У творі «Кайдашева сім’я» конфлікти у родині визрівають на ґрунті розподілу грошей і майна. Сини старих Кайдашів ніяк не можуть вирішити, хто з них має отримувати більше благ. Через це родина знаходиться у постійній атмосфері ворожнечі та сварок. Як же досягти перемир’я Кайдашам? На мою думку, перш за все кожен із членів родини має усвідомити, що ніякі гроші і блага не можуть принести стільки щастя, скільки може надати сім’я. Вони повинні бути більш терпимішими до своїх близьких, боятися завдати шкоди їхньому здоров’ю. Кожен із Кайдашів перш за все – це індивідуальність. Усі вони різні, тому їхні плани на життя не сходяться. Через це також відбуваються сварки. Проте, якби усі Кайдаші усвідомили це, то вони б не примушували жити інших за своїм планом. І це б до зменшити конфлікти. Окрім цього, я б порадила дорослим Кайдашам менше втручатися у життя синів. Вони повинні змиритися з тим, що їхні діти вже дорослі, що вони мають свою родину. Проте матір та батько так і не змогли відпустити Лавріна та Карпа від себе. Отже, щоб досягти миру у родині, необхідно навчитись поважати старших, слухати одне одного та любити членів своєї сім’ї. Якщо б Кайдаші дослухались хоча б цих простих істин, то у їхньому домі точно б запанували та злагода.
Вона була працьовитою,,вміла майстерно куховарити, любила улещувати панів, водночас мова її була солодкою і манірною, але в розмові з людьми, біднішими за себе, Маруся виявляла себе зверхньо і неприховано зневажливо.
«Маруся Кайдашиха замолоду довго служила у дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарити і ще й тепер її брали до панів за куховарку на весілля, хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства.
До природної звичайності української селянки у неї пристало щось дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска і вона лаялась і кричала на весь рот. Маруся була сердита.»