- Здоров, Іване!
- Та здоров, Петре! Ледве тебе впізнав, так ти щільно у плащ загорнувся!
- Атож, сьогодні така погода, що добрий господар собаку на вулицю не вижене.
- А я навіть куртки не вдягнув, залишив її вдома. Бачиш, бігаю у светрі. Кожух лежить, а дурень дрижить.
- Я зараз, Іване, згадую минулий тиждень. Так було добре, тепло. Така тиха стояла погода, хоч мак сій.
- Ага, а тепер – на тобі! Так холодно, що, якби я не вмів дрижати, то й зовсім замерз би!
- Ну, прощавай, друже. Піду я вже додому, несила під дощем стирчати.
- І ти бувай! Побіжу мерщій грітися.
- В мене вдома зігрітися не вийде. Там так холодно, хоч вовків ганяй. Ще не ввімкнули опалення.
- Співчуваю тобі, друже!
Щасти тобі!
У період найвищого розквіту Київська Русь займала територію від Таманського півострова на півдні, Дністра і верхів'їв Вісли на заході до верхів'їв Північної Двіни на півночі і приток Волги на сході. До середини XII століття вступила в стан феодальної роздробленості і фактично розпалася на півтора десятка князівств, керованих різними гілками династії Рюриковичів. Аж до монгольського нашестя (1237-1240) Київ, втратив свій вплив на користь нових центрів сили, формально продовжував вважатися головним «столом» Русі, а Київське князівство залишалося в колективному володінні руських князів. Як етнокультурний регіон Русь продовжила існувати і після політичної дезінтеграції, що згодом зіграло важливу роль в процесі об'єднання російських земель
Объяснение: