Так чи ні Білий кінь Шептало
1. Кінь Шептало на пасовиську завжди був сам.
2. Дядько Степан ніколи не бив Шептала.
3. Кінь, якого взяв до приводу Степан, був Шептало.
4. Усі знали , що на Шептала можна покластися.
5. Білий кінь вважав, що Степан до нього ставиться по – особливому.
6. Шептало милувався жартівливою бійкою молодих кобилок.
7. Кінь утік із табуна, коли Степан ударив батогом його по спині.
8. Шептало, хоч і образився на конюха, але пив воду з корита.
9. Втеча коня стала для Степана і хлопчика-підпаска несподіванкою.
10. Вирвавшись на волю, кінь одразу засумував за стайнею.
11. Шептало вирішив, що він ніколи не повернеться в бригадний двір.
12. Кінь, гепнувшись у грязюку, перетворився з білого на сірого.
Якось діти посварилися знову, і стало їм дуже нудно. Зазирнули у вікно до свого Казкаря, бачать: сидить він сумний-сумнісінький і пише сумну-невеселу казку...
І чому він такий? — задумались. Їм було про що думати.
"До чого нам ці сварки, - думали діти. - Хіба ж є від них якась користь? Навпаки, всім на світі, не лише нашому Казкарю, стає сумно, коли діти часто сваряться, б"ються, галасують та плачуть. Тоді Казкар починає писати свої сумні та невеселі казки, від яких стає ще важче на серці, і не лише дітям, а й усім на світі. Але якщо ми припинимо ці сварки, як хороше стане жити на світі! І з"являться веселі, життєрадісні казки". І діти почали свої звичайні ігри та розваги, але ніхто не сварився, всі були чемними та уважними один до одного. І тоді Казкар розчинив своє вікно, на його вустах сяяла весела посмішка. "Я напишу для вас найвеселішу з усіх моїх казок", - так сказав Казкар. Він виконав свою обіцянку. Тепер він пише лише веселі казки.