Початок XIX ст. повернув українському народові його мову як знаряддя творення культури. Але повернення це було далеко не повним. В "Енеїді" І. Котляревського, в повістях Г. Квітки-Основ’яненка, в піснях і баладах харківських поетів-романтиків український народ пізнавав самого себе, свій побут, свої звичаї, свої більші чи менші клопоти соціальні. І все ж це була література про народ, а не для народу...
Объяснение:Дальший її розвиток і утвердження були можливі тільки за тієї умови, коли вона відобразить кардинальні суспільні проблеми своєї доби.
Попередники великого поета в українській літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і викривач усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті народу.
Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури.
Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу – Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін.
Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо
Народнорозмовна основа поезії Т. Шевченка незаперечна. У ній органічно злилися пісенний фольклор і усна оповідь, доповнені всім тим, що збереглося від давніх мов, уживаних в Україні-Русі.
Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.
Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Новиченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади "Кобзаря".
Тарас Шевченко – носій української культури в світову культурну скарбницю
Творчість Шевченка постає чи не найвидатнішим всеєвропейським і світовим явищем, бо досі, як слушно зауважив Вадим Скуратівський, "вікове горе мас, по суті, не мало своїх літературних уст, не розверзалося ними, не прорізалося своїм художнім голосом".
Тарас Шевченко!... Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Гете і Байрон, Шіллер і Гейне, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Бернс, Руставелі і Нізамі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства.
Запал патріотичного відродження у творчості Т. Г. Шевченка
Завдяки його творчості українська література, пройнята гуманістичними ідеями, вийшла на широкий інтернаціональний шлях історичного поступу і вивела із забуття всю націю. Іти пліч-о-пліч з іншими народами − історична потреба кожної нації і неодмінна умова справжнього прогресу в її духовній творчості.
Добро i зло вiн бачив на землi свого дитинства, рай i пекло, i вiдчував свою єднiсть з Україною, з її народом. Все це стало часткою його самого. Вiн справдi вийшов з народу, жив з народом, всiма своїми думами i почуттями був з ним мiцно i нерозривно зв'язаний.
I в його пiснях-думах бринить ота любов до України i українцiв, яка невiддiльна вiд поезiї Кобзаря; без неї немає Шевченка.
Т. Г. Шевченко був ворогом будь-якої обмеженостi, вважаючи, що здобутки кожної нацiональної культури є здобутком всього людства. Саме тому, мрiючи про вiльну Україну, де "у селах у веселих" будуть "i люди веселi", де "врага не буде супостата, А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi".
Поет уявляв собi "сiм'ю вольну, нову" народiв, де оживе природа i оживуть люди, де не буде нiякого гноблення, а пануватиме воля i братерство.
ВІЙНА – це страшно, але страшніше може бути, тільки якщо у війні починають брати участь діти. На жаль, багато народів були змушені брати участь у битвах і у всіх були різні причини. Найстрашніші війни: перша світова війна, Велика Вітчизняна, а також жорстокі конфлікти торкнулися багатьох Азіатських країн. У всіх подібних битвах довелося нелегко діткам. Хлопцям своє йде дитинство, довелося міняти на численні неприємності: смерть рідних і близьких людей, поранення, що викликають хвороби. Минулі війни забрали безліч молодих доль.
Сучасним дітям важко зрозуміти все те, що відчували ті діти, яким їм було рости під час всіляких битвах. Кожен раз бідолахам доводилося гати зруйновані будівлі, і чути постійні постріли і вибухи снарядів. Коли діти лягали спати, то у них була тільки одна думка: чи прокинуться вони завтра або вже немає. Людям, які жили в тилу, довелося також несолодко, адже щодня в містах чулися звуки повітряної тривоги.
Часто діти на війні втрачали своїх тат і мам. На жаль, ті, хто затівають війни, швидше за все, не задумаються про те, як же нелегко буде звичайним мирним громадянам. Багато авторів присвячували свої твори тим людям, які були мимоволі учасниками, настільки важкого періоду життя. Такими авторами були: Анатолій Бєлінський; Ілля Штемлер; Олександр Рубашкін.
А також я хочу згадати такого чудового письменника, як Віталій Закруткін. Він написав відомий твір «Матір людська». Автор розповідає читачеві про жінку, яка після ранкової прогулянки повернулася додому. Підійшовши до села, героїня зрозуміла: у селі побували німці і повели всіх сільських жителів. Через кілька тижнів Марія зустріла пораненого молодого німця. Жінка дуже хотіла його вбити, але її зупинила фраза «Мама!», яку виголосив молодий поранений солдат. Безумовно, жінка розуміла: хлопчик не по своїй волі пішов воювати проти російських бійців. Дитині було близько шістнадцяти років.
Найжахливіше те, що війна не ставить людину перед вибором: воювати чи ні – це все вирішують люди, які знаходяться біля престолу і їх дії не завжди можуть бути правильними. Як правило, це особи, не думають ні про що, крім свого життя. Подібних людей не цікавить думка народу, вони діють так, як вважають за потрібне.
На закінчення хочу сказати, що будь-яку з трапилися воєн можна було вирішити мирним шляхом, але час вже пішло і ми не в силах щось змінити.