ты умел характеристику Павлуся з оповідання «Скарб»
Павлусь-головний герой твору. З самого дитинства він звик до того, що за нього всі проблеми вирішать. На мою думку, вина батьків полягала у тому, що вони не дали Павлусю стати самостійним та не давала нічого робити самому. І хлопець скоро звик, що всі його забаганки виконуються. Звичайно, образ Павлуся є алегоричним. Я не уявляю собі людину, яка б дійсно поводилася так, як він. Павлусь майже не виходив з дому, не навчався, навіть не ходив на вечорниці. Він нічого не вмів робити і, власне, не намагався. Все його життя полягало в тому, що хлопець їв та спав. І навіть після смерті батьків нічого не змінилося. Павлусеві постійно щастило. За ним дуже добре доглядали наймит з наймичкою, у нього завжди був урожай, добре почувалася худоба… Врешті-решт, він навіть одружився вдало і для цього йому не довелося прикладати жодних зусиль! Особливо мене вразила історія зі скарбом, коли хлопці, вирішивши пожартувати, кинули у вікно Павлусеві дохлого хорта, а в ньому виявився скарб… Тобто, здавалося б, Павлусь був ідеально щасливою людиною. Він мав усе, про що тільки міг мріяти. Але, річ у тім, що не мріяв він ні про що. На мою думку, життя Павлуся було беззмістовним. Він ні до чого не прагнув, нічого не робив. Я не розумію, як можна цілими днями їсти та спати. Людина має щось робити, має самовдосконалюватися, навчатися, працювати… Хіба ж щастя полягає в тому, щоб спати цілісінькими днями. Мені здається, що Павлусь не був по-справжньому щасливим, він просто не розумів, що таке щастя.
Щастя прагне кожен. І для кожного з нас воно різне, своє власне. Для того, щоб відчути смак щастя, потрібно його досягти, потрібно докласти певних зусиль. Люди, яким все «падає з неба» рідко бувають щасливими. Тож, дійсно, щастя в кожного своє, але я б не хотіла такого щастя, як у Павлуся!
Тема: роздуми автора про божий дар, справжнє покликання людини. Ідея: кожна людина має самореалізуватися в житті. Художні засоби: Главное - ДЕЗИНФЕКЦИЯ! 99,9% защиты! Епітети: високі верхи, дитячі незамкнені очі, замала долоня. Метафора: пропекла борозну межи брів… Образи: ліричний герой, метафоричний образ зірки. Твір складається з восьми рядків. Римування: жив -очі – верхів ночі ⇒ перехресне (абаб). Метафоричний образ зірки набуває особливого звучання. Адже могло бути все буденним: «Може, так би невидимо й жив», та якось «липневої ночі впала зірка з високих верхів», коли ліричний герой ще був дитиною. І впала вона: «у дитячі незамкнені очі». А коли зірка «пропекла борозну межи брів», — це ніби остаточне закріплення дару, бо, за народним повір’ям, між бровами знаходиться так зване «третє око», воно є лише в людей, наділених особливими талантами. А те, що зірка «засіяла пам’ять золою», свідчить: віднині життя ліричного героя зміниться, він муситиме творити, бо «зола» не даватиме спокою: спалахуватиме, тлітиме, болітиме, і все це мусить бути виражено в божій іскрі — творах. Ліричний герой не зміг протистояти чи протестувати проти божого дарунку, він не міг навіть прикритися рукою, бо «долоня була замалою». Тож він ще з дитинства приречений писати, адже таке його покликання, такий дар він отримав із неба. Вірш зовсім невеликий за .обсягом, проте ємко й повно передає головну думку автора про самореаліза-цію людини. «Діва Обида…» Римарук аналіз Збірка – «Діва Обида». Жанр – медитація. У вірші розповідається про поєдинок над прірвою, який спричинює ще більш жорстокі поєдинки. Образи: Прірва – це образ смерті, образ темноти, чогось поганого, того, звідки вже немає вороття… Образ Діви Обиди – це духовний стан, стан речей та слів. Та водночас, це образ Діви Марії, матері Ісуса Христа. Складається вірш із шести катренів Римування – перехресне. Рима чоловіча. Віршовий розмір – тристопний дактиль (перша строфа). Друга строфа написана одностопним дактилем. Художні засоби: епітети: темні обидва, коханих облич, порвані сіті, траурна бинда, пекельних сторіч. риторичне питання: «Чом же ти ймення Обиди взяла, Діво Маріє?» діалектизм «бинда» (стрічка). Цей вірш змушує задуматися над людським життям, над тим, що треба в житті «годувати гарного вовка на своєму плечі», а поганого намагатися не підгодовувати, а навпаки, прогнати зі свого життя, аби не впасти у вічну прірву… «Радісно й покірно серед ночі…» Римарук аналіз Автор зображує священний вечір перед Різдвом. Віршовий розмір – п’ятистопний хорей. Рима жіноча Художні засоби: епітети – душі підземні, небесні, байдужі, гості довгождані, століття недоспані, метафори – голоси вибігають, провалитися в сон тощо. Радісно й покірно серед ночі вибігають голоси діточі навперейми вовочому виттю… Той, хто не сміється і не плача, – до божниці спиною: неначе прикликає предків на кутю. Він не має іншої мороки, він не чує – відчуває кроки: на снігу сліди! Та всі навспак… Де небесні, де підземні душі? Чом вони вдають, що їм байдужі музика і слово, мед і мак? У які глибини й високості йдуть повз нього довгождані гості? Скільки вже недоспаних століть, знаючи, що кожне з них – зимове, у поганськім беззаконні мови до божниці спиною стоїть? Голосіння вовче і дитяче… Той, хто не сміється і не плаче, провалився в сон, як у замет. Янгол схарапуджено літає, пошепки з холодних вуст читає: музика і слово…мак і мед…