Грубіян: "А ви чого тут збіглися, роботи нема чи що?", "Іди ж до роботи, бо там роти проззявляють та й стоятмуть" скупий: "Ох земелько, свята земелько - Божа ти донечко! Як радісно тебе згрібати докупи в одні руки", "Хіба у мене банк, чи що?", "Е ,куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя", "Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш... Однеси назад", "Крогом, кругом усе моє... Не дам, не дам!" заздрісний: "Он у Жолудя шматочок - так-так!", "І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей - не зрозумію..." працьовитий: "Еге! Герасим вже по хазяйству гасає невсипущий" жорстокий: "Ах ти ж відьма чортова, то ти мене оце дратувать заходилася, та я... " (це він кричав до Параски, після чого почав її бити)
Заклик-рефрен «Одчинити двері» вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, потяг до револю- ції-нареченої. Його повторюваність є різновидом навіювання, створення мимовільного, асоціативного відчуття зображуваного. Комплексно ландшафт виглядає так. У церкві (вказівка на «хорали» — рід релігійних співів латинською мовою в католицький чи протестантських церквах) перед олтарем стоїть молодий, котрий пристрасно чекає на свою наречену для здійснення шлюбної церемонії. Молодий або хтось інший (той же автор) закликає відчинити двері храму, оскільки наречена з’явилася, стоїть за дверима й готова підійти до молодого. У чеканні на молоду все завмирає на найвищий точці напруження, і в першу чергу завмирає молодий («Очі, серце...Стали»).Наречена з’являється, і необоротними наслідками її появи є горобина ніч (літня грозова ніч — символ грізного наростання чогось, тривоги, утрати й смерті), закривавлені шляхи (образ кривавого весілля, весілля крові нагадує створену приблизно в цей час п’єсу «Криваве весілля» іспанського поета й драматурга Федірко Ґарсіа Лорки, в якій у перебігу весілля це свято також перетворюється на моторошну різанину) й незвичайний дощ, котрий іде... незриданними сльозами (сльози — символ плачу, жалоби й утрати, тим паче незриданні — ті, які ще мають виплакатися або й зовсім невиплачувані) й тьмами (наприклад, у контексті Біблії це слово вказує на події кінця світу й Божого суду). Отже, граничне ідеалізування революції 1920-х у ліриці Тичини поєднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.
скупий: "Ох земелько, свята земелько - Божа ти донечко! Як радісно тебе згрібати докупи в одні руки", "Хіба у мене банк, чи що?", "Е ,куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя", "Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш... Однеси назад", "Крогом, кругом усе моє... Не дам, не дам!"
заздрісний: "Он у Жолудя шматочок - так-так!", "І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей - не зрозумію..."
працьовитий: "Еге! Герасим вже по хазяйству гасає невсипущий"
жорстокий: "Ах ти ж відьма чортова, то ти мене оце дратувать заходилася, та я... " (це він кричав до Параски, після чого почав її бити)