Лицарі України - це козаки. Вони були мужніми воїнами и захисниками своєї рідної батьківщини.
Горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. Скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали!) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. Або ритуал поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам'яті полеглому. І виростали у степу високі могили. Славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. Можна було всю шкіру козака порізати на паси, можна було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про Морозенка), можна було посадити на палю, як славного Гордія Чурая, але не можна було зробити козака рабом.
Объяснение:
Земля наша велика і щедра. її вистачить усім, хто прагне мирно жити й творити. І в ім'я миру, щастя на землі треба подолати всі непорозуміння й міжусобиці — така основна думка твору, який є актуальним і сьогодні, бо час від часу на цій квітучій привільній землі спалахують війни. І чи не час народам знову, запаливши Люльки Миру, почати будувати мирне життя на всій землі, щоб не гриміли снаряди ні на Сході, ні на Заході, щоб не уривалося ніколи людське життя? Щоб скрізь на землі був спокій, мир і злагода — запорука щастя і добробуту.