У душі кожної людини завжди живуть дві несумісні речі — добро і зло. Хто з них переможе, такою і буде людина. Дуже важливо, щоб душі більшості з нас були чистими, щедрими, щоб зло не мало змоги оселитися там і перемогти. Інакше наша планета перетвориться на розсадник злої сили, здатної загубити увесь всесвіт.
Про одвічну боротьбу добра і зла відомо ще з часів створення Біблії, а може, і ще раніше. Якщо ж звернутися до усіх світових культур, то і там можна знайти згадки про цю смертельну боротьбу. Добро — це, звісно, Бог. Як тільки не називали того, з ким повсякчас бореться володар Всесвіту, Бог, — Рогатий, Мефістофель, Диявол, Сатана... Вже більше двох тисячоліть ведеться та боротьба, але й досі невідомо, хто у ній переміг. Чаша терезів схиляється то в один, то в другий бік. Здається, що ніколи ми не дізнаємося, чи переможуть добро, мир на нашій планеті.
Відомо, що Бог — це, перш за все, Любов. Любов до усього: до тварин, до травиці, до сонця, до землі, до пташини у небі, до матері, до коханих, до усього людства. Але чи багато зараз на Землі людей, які б дбали про усіх на цій планеті? Більшість з нас чомусь забули про милосердя, взаємодо доброту, яких нас вчить священне писання, і намагаються жити за якимись новими законами, які більше скидаються на "вовчі".
Мабуть, це і є ота одвічна боротьба добра і зла, про яку так багато говорять та пишуть.
Про цю боротьбу розповідали нам ще наші старенькі бабусі та дідусі — це казки. Чомусь у казках справедливість, правда — добро — завжди перемагають, незважаючи на, здавалося б, дуже важкі та нелегкі перешкоди. Знешкоджують і різноманітних страховиськ, і жахливих відьом, і нахабних мачух, і підступних тварин. Завжди у казках є щасливий кінець, який так і приваблює маленьких читачів та слухачів. Дітлахи знайомляться з ними з великою цікавістю, намагаючись наслідувати саме добрих героїв, маючи у маленьких серцях вже немалу ненависть до того ж Кощія чи Баби-Яги, які виступають завжди з поганого боку. А добрі Івани-царевичі, хоробрі солдати, богатирі стають втіленням дитячих мрій і наслідувань. Казки, я гадаю, саме і вчать доброті, милосердю, любові маленьких дітей; вони ніби є їхніми першими вчителями, хоч і у чарівному світі.
Відповідь:
Я не знаю чи правильно
Пояснення:
Увагу багатьох людей привертало славне минуле України. Не один митець присвятив свої твори тому ж феноменові Запорозької Січі. Але, на мій погляд, ніхто так поетично не оспівав "славу козацьку", як Тарас Шевченко. У минулому рідного краю увагу Великого Кобзаря привертав перш за все героїзм народу, його безмежна відвага, сміливість.
Тяжкою була доля українського народу за часів турецько-татарської навали. Скільки беззахисних людей було вбито, полонено в рабство! Єдиним захисником українців від хижацьких нападів ворога було січове козацтво. З метою попередження набігів орд та визволення полонених влаштовували запорожці морські походи на Крим і Туреччину. Один з таких походів покладено в основу поеми "Іван Підкова" Тараса Шевченка.
Іван Підкова був одним із керівників визвольної боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. І хоча ніяких відомостей про його участь в морських походах немає, Тарас Шевченко припустив, що він міг бути не тільки учасником, а й ініціатором такого походу.
У творі не змальовано власне битву запорожців з ворогом, немає картин покарання загарбників чи визволення полонених. Але сам факт походу на Царград у відносно спокійний час говорить про мужність народних месників. Не лякають козаків ні "чорні хмари", ні синє море, що "звірюкою то стогне, то виє", ні "хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба", не мліють їхні серця, бо "тільки того й треба". Дивиться уважно отаман, чи не видно ворога:
ответ:Г.Юрківка
Объяснение: