Твори бувають різні. Кожен з них несе частинку душі автора. А якщо автор могутній власною душею, то його твори неможуть бути неулюблені. Про Тараса Шевченка можна говорити вічно. він поет, натхненник і пророк. Я люблю усі його твори, немає одного найулюбленішого, але про один можу розповісти. Твір "Розрита могила", це вірш сповнений великої мудрості. коли ти його читаєш, то розумієш настільки все влучно розповідається. В одній стрічці міститься вся та історія, переживання, життя. Мені подобається засудження людей, що жахливо ставляться до України. "Помагайте, недолюдки матір катувати!" - велика хвиля емоцій і опис проблеми що завжди буде актуально. Цей твір захоплює і від нього ідуть мурашки по шкірі.
Гімназії Глібов не закінчив, вийшовши з 6-го класу; далі навчався в Ніжинському юридичному ліцеї кн. Безбородька. Трирічну на той час програму ліцею він проходив шість років (1849-1855) через хвороби, смерть батька, родинні клопоти тощо. В ліцеї Глібов продовжує поетичну творчість російською мовою та робить спроби писати й по-українському. 1853 р. в «Черниговских губернских ведомостях» з’являються друком понад 20 байок поета, через два роки – перші зразки його україномовної лірики.
Від 1858 р. Глібов працює вчителем історії та географії в чоловічій гімназії Чернігова. В середовищі інтелігенції міста народжується ідея першого в Наддніпрянській Україні неофіційного видання. Ним стала газета «Черниговский листок» (липень 1861 – серпень 1863). Клопоти щодо організації газети взяв на себе Глібов; він і став її видавцем та редактором.
Для любительської театральної трупи Глібов пише тоді одноактівку «Сусіди» («До мирового!») та фрагмент комедії «Хуторяночка», пізніше переробленої в одноактівку «Веселые люди, или Кровь – не вода». У петербурзькій «Основі» з’являється низка його байок (переважно передруки). Більшість написаних доти творів цього жанру (36) увійшли в збірку «Байки», видану 1863 року в Києві.
Із серпня 1863 року Глібов зазнає адміністративних переслідувань, спричинених дружніми стосунками з одним із членів підпільного товариства «Земля і вода». І хоч жодних матеріалів, які б засвідчували близькість поета до революційних кіл, службам знайти не вдалося, видання «Черниговского листка» було припинено, Глібова звільнено з посади вчителя гімназії, а трохи згодом знищено нерозповсюджений тираж його «Байок». Із жовтня 1863 р. для письменника розпочалися довгі місяці й роки безробіття під адміністративним наглядом, злигодні, побільшені також хворобами та домашніми нещастями. Тільки наприкінці 1867 р. чернігівське земство призначило його на посаду завідувача друкарнею, де він і працював до кінця життя.
1872 р. в Чернігові здійснено друге видання «Байок», куди ввійшло 50 творів (повторене в Києві 1882 р.). Наступні спроби видань чи перевидань байок за життя Глібова наштовхувалися на цензурні заборони: «по тенденциозности и украинофильству» цих творів.
Ім’я Глібова – байкаря й лірика – стає дедалі відомішим в Україні. З 1890 р. в письменника налагоджуються контакти з львівськими журналами «Зоря» та «Дзвінок». На їхніх сторінках (епізодично й у деяких інших виданнях) письменник публікує майже половину свого байкового доробку, чимало ліричних віршів. 1891 р. українська громадськість відзначила 50-річчя літературної діяльності Глібова.