МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ ОПОВІДАННЯ В. ВИННИЧЕНКА "ФЕДЬКО-ХАЛАМИДНИК"Після прочитання оповідання Володимира Винничєнка «Федько-халамидник» моє ставлення до головного героя було суперечливим. З одного боку, Федько показав себе як позитивний герой, двічі врятувавши Толю, а з іншого - як негативний, бо постійно всіх про¬вокував на різні забавки і бешкети. Але почнемо спочатку. «Це був чистий розбишака-халамидник. Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька; там? шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом. Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти - граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.» Так характеризує автор свого головного героя. З цього опису ми бачимо хлопчика, який постійно комусь шкодить, заважає, і робить це все навмисно. Відповідно, вдома він отримує на горіхи, батько лупцює його нещадно ременем. Але тут з'являється цікава деталь. Федько ніколи не кричить, завжди каже правду про свої вчинки, навіть якщо знає, що його за це буде бито. Доходить до того, що після неприємної процедури биття тато дає синові гроші «за правду». Ось ця особливість характеру, правдивість, здатність сказати істину в очі будь-кому і приваблює мене в головному герої. Не подобається мені у Федькові його риса робити щось просто так. Підійшов до дітей, забрав повітряного змія, якщо хтось чинив опір - побив, і все нормально, так і має бути. А чому він його забрав? Просто так, захотілося погратися самому чи показати свою силу? Інша справа, що він його потім повернув, але, як каже сам автор, це трапляється нечасто. А імпонує мені у хлопцеві його жага до розваг. У цьому він просто не знає меж. Знаходячись з ним поруч, ви ніколи не нудьгуватимете. Навіть у звичайній буденній зливі Федько знаходить щось цікаве: бігати по калюжах, вишукувати різні залізні предмети, цвяшки, підкови. Цією енергетикою хлопець приваблює до себе не лише звичайних дітей робітників (Стьопка, Васька), а й Толю, сина багатого підприємця. Цей хлопчик належав до основних розваг Федька. Для нього було великим задоволенням витягнути Толю і його будинку, а потім десь підставити хлопця, скориставшись непідготовленістю Толі до різних випробувань. Візьмемо хоча б приклад зі зливою. Федько проявив себе як визначний актор. Він давно помітив, що Толя гає за ними з вікна, але діти продовжують його не помічати і удавати найщасливіших людей у світі. ІЗони прекрасно розуміють, що Толі не дозволено гуляти під дощем. Проте своєю поведінкою, а потім і жестами закликають йти до них. І Толя виходив. Федько не гнав його геть, як того вимагали батьки, а люб'язно дозволяв ходити по калюжах разом із ними. І як результат, Толя ввечері лежить з температурою, а Федькові тато влаштовує чергову екзекуцію. Але хлопець не ображається, він розуміє, що так треба. Найбільш вражаючим моментом оповідання, де проявляється характер халамидника, є похід до річки, на якій почав танути лід, унаслідок чого на воді утворилася сила-силенна крижин і льодових громад. Федько вирішив перейти на інший берег, перестрибуючи і крижини на крижину. Він усе це зробив з успіхом, натомість Голя, який теж відважився на подібне, перелякався і не знав, що вдіяти. Йому на до вирушає головний розбишака, штовхаючи крижину з Толею до берега. У цей момент сам провалюється у воду. Хлопці витягують рятівника. Прибігають батьки Толі, розпитують, чому їхній син опинився на льоду. Той відбріхується, каже, що Федько його штовхнув. Тоді батьки запитують у Феді, чи це так (вони знають, що він завжди говорить правду). І халамидник розуміє, що правду казати не можна, адже тоді Толя отримає ременем не гірше за самого Федька. І от чим мені подобається головний герой: він вдруге рятує Толю, говорячи, що штовхнув його на лід. Федя здатен для друга на все, він віддасть власне життя за свого товариша. На жаль, так і сталося. Але якби він був реальною люди¬ною, я хотів би, щоб ми з ним товаришували.
З творчістю Тараса Шевченка, я почала знайомитися ще в садочку, а потім вивчала в школі. Його вірщі , твори , поеми і балади, хвилювали мене і викликали співчуття. Найулюбленішим моїм твором став "Заповіт!" . Це унікальний твір, прийнятий надзвичайною любов"ю до України, чарівним патріотичним пафосом. Т.Шевченко передав ніби свою останню волю в цій поєзії . Шевченко звертається за народу : він закликає до дій. На перший погляд , цей заклик здається просто частиною поетичного твору, але він не залишає байдужим жодного читача. Він закликає не до реального збройного повстання, а до духовного . насамперед проти старого життя, старого суспільного ладу ,старих проблем. Щоб ми будували нову Україну , де не буде місця кріпатству. Тарас Шевченко, закликає нас жити в мирі, злагоді , разом створити справедливість ,та бороніти свою землю від зла. Він вірив в свій народ, непереможну силу та щасливе майбутнє свого народу. Впевненність у власні сили , у справедливість , у праведність своєї мети - Він передає кожному читачеві.
ответ:Поема Кавказ (1845) була написана пiд безпосереднiм враженням вiд
звiстки про загибель пiдчас кавказькоï вiйни Якова де Бальмена,
полтавського помiщика, приятеля Шевченка. Однак емоцiйна реакцiя на
смерть друга поєдналась у поемi з роздумами про загарбницький
характер вiйни, яку вело росiйське самодержавство на Кавказi, проводячи
iмперську колонiзаторську полiтику.
Початковий пейзаж поеми зображує величаву i водночас трагiчну
картину. Могутнi Кавказькi гори залитi людською кров'ю: За горами гори,
хмарою повитi, Засiянi горем, кровiю политi.
Двома рядками поет дає нам уявлення i про природу Кавказу, i про
долю його народу, i про мiсце, де за мiфом орел карає Прометея.
Мiфологiчний Прометей це борець за свободу i захисник людей. Вiн викрав
на Олiмпi вогонь, передав людям i навчив користуватися ним. За це Зевс
наказав прикувати Прометея до скелi на Кавказi, пробив йому груди.
Щоранку великий орел клював титану печiнку, яка вночi вiдновлювалась.
Образ Прометея в поемi Кавказ символiзує силу народу, його
могутнiсть i нескоренiсть. Орел же асоцiюється з двоголовим орлом
самодержавства. Царат, ворожi сили не зможуть скувати живоï душi
народу, бо вiн безсмертний. Саме це основне в образi Прометея. Упевнено
звучать слова поеми: Не вмирає душа наша, Не вмирає воля.
Важливого значення набуває тут займенник наша. Ним поет
пiдкреслює, що йдеться не про один якийсь народ, а про всi
пригнобленi народи царськоï Росiï.
До образу Прометея зверталися митцi багатьох народiв рiзних епох. Це i
Есхiл, i Шеллi, i Байрон, i Ломоносов, i Огарьов. В украïнськiй
лiтературi пiсля Т. Шевченка до образу Прометея вдається Леся
Украïнка у драматичнiй поемi В катакомбах.
Висновок. У символiчному образi Прометея Т. Шевченко показав незламнiсть
народiв царськоï Росiï, титанiзм i живодайнiсть ïх
фiзичних i моральних сил, а в образi неситого орла царизм, який
карає… що день добрi ребра й серце розбиває i
п'є кров трудящих. Але народ безсмертний, його кров живуща, i тому
кат народiв не вип'є живущоï кровi, не скує душi
народу. Поет незмiрно радiє з приводу того, що серце народу знову
оживає i смiється знову. Створюючи образ Прометея, Т.
Шевченко не пiшов слiпо за мiфом, а взяв тiльки деякi його риси, а саме:
фатальну трагiчнiсть i безсмертя. Прометей у поемi Кавказ фiлософський
образ, який закликав народ до самоусвiдомлення своєï
iсторичноï ролi, до активноï дiï, до оптимiзму i вiри в
перемогу над самодержавством.
Опорнi слова й поняття: фiлософський образ, мiфологiчний образ,
символiчний образ, усвiдомлення iсторичноï ролi.
Объяснение: