Велосипед для Катрусі
Тієї осені Катрусі купили велосипед. О, скільки щастя! У її старшого братика Дениса давно вже був великий, з рамою. Він часто возив на ній Катруську, коли батьки казали. А по своїй волі катати не хотів. Тож мрією дівчинки був свій, власний велосипед.
Що й казати, Катруська марила цією покупкою.
А тут уже наступного дня батьки привезли новенького, лискучого червоного велосипедика. Ох і щаслива була дівчинка — її мрія здійснилася!
Та тут нагодився братик і геть зіпсував настрій сестрі:
— Малече, ти спочатку навчися їздити на ньому!
— Синку, не ображай сестру, вона навчиться, обов’язково. Ти ж також колись не вмів, а потім навчився. Доню, ходімо вчитися!
Вони вийшли з квартири. Денис — за ними. Катруся вилізла на сидіння, яке тато підкрутив спеціально для неї, стиснула ручками кермо і поглядом тріумфатора обвела всіх навколо. Мовляв, от я сиджу на велосипеді — своєму, власному, а зараз поїду.
Як тільки тато відпустив велосипед, Катруська скрутила кермо і наїхала пряменько на дерево. Коли тато з Денисом добігли до місця пригоди, то знайшли там покарлючений велосипедик і Катрусю, яка сиділа на траві й тільки кліпала очима.
— Тату, відремонтуй, будь ласка, чимшвидше мого велосипедика, а то так ще й літо мине, а я не навчуся їздити, — тихо промовила Катруся.
За день велосипедика було відремонтовано, і Катруся продовжувала падати. Вона набивала синці й здирала лікті та коліна, доки не навчилася тримати кермо у правильному напрямку і не перехилятися набік. Словом, доки не навчилася їздити сама без підтримки.
З того великого дня вона майже не злізала зі свого залізного друга. І до подружок, і до бабусі, й до магазину на ньому їздила. Вона не тямила себе від щастя відтоді, як їй купили велосипед.
Та якось Денис прийшов додому дуже засмучений, бо зламав свого велосипеда — врізався в дерево.
— Не переживай! На моєму їздитимеш — поділимося якось.
Денис аж очі витріщив на сестру від подиву. Але відразу йому стало соромно, що от він колись не хотів катати Катрусю на своєму велосипеді, а тут вона так пропонує йому свій. Денис підійшов до Катруськи, обійняв і вперше в житті зрозумів, що кращого друга, ніж його маленька сестра, у нього немає.
Чи справді Катруся була справжнім другом?
Я перегорнула останню сторінку оповідання відомого письменника-фантаста Г. Веллса "Чарівна крамниця" і наче вступила в інший світ — буденний, звичайний і не такий цікавий. Упродовж години мене охоплювало чисте, радісне, дивовижне почуття: я потрапила у чарівну поетичну казку, від якої мені зовсім не хотілося відриватися. Адже мій світ такий не схожий на той, чарівний, казковий, у якому живе герой оповідання, маленький Джип.
Там все цікавить, чарує, вабить: чародій-продавець, який дістає з-за вуха й з рота кришталеві кульки, порцелянова рука з колодою чарівних карт, такий самий незвичайний капелюх і чарівні дзеркала. А які чудові іграшки! Лялька, що плаче, як жива: "Яйце є — яйця нема", коник-гойдалка, стійкі олов'яні солдатики, чарівні поїзди, що рухалися без пари й пружини. Це неповторний світ дитинства, світ незабутньої чарівної казки, у яку веде нас письменник.
Объяснение: