Мартин Боруля – це головний герой однойменної трагікомедії Івана Карпенка-Карого. За соціальним статусом Мартин - заможний селянин. Але він має заповітне бажання: повернути собі колись втрачене дворянство. На шляху до своєї мети він часто втрачає здоровий глузд і попадає у комічні ситуації.
Риси характеру: загалом, він добра людина. Мартин не знущається з людей, що бідніші за нього. До того, як зосередитися на нав'язливій ідеї стати дворянином, Мартин добре виховував своїх дітей. Його донька Марися говорить про це: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє». Мартин любить свою родину і прагне стати дворянином, щоб хоч його нащадки бути в змозі постояти за себе, щоб їх не могли безкарно ображати: "що не всякий на них крикне: бидло! теля!". Комізм образу Мартина Борулі полягає у тому, що він намагається копіювати зовнішні ознаки класу, до якого він не належить, причому так, як він це розуміє. Йому чужі дворянські звички та б життя, але він уперто намагається прищепити їх своїй родині і собі самому. "Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по_мужичи: мамо, тато... треба так казать, як дворянські діти кажуть". Він хоче видати доньку за "благородного", влаштовує сина на роботу чиновником і навіть радить йому порвати з другом дитинства, бо той селянин: "Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми інчого коліна…" Як і мольєрівського Журдена, Мартина дурять (зокрема, повіренний Тренделєв) і не розуміють (друзі та родичі хочуть, щоб він знову став таким, яким був раніше - звичайним чоловіком). Врешті-решт, усі починання Борулі, спрямовані на досягнення його мети, завершуються поразкою. Ідея п’єси полягає у тому, що людина, яка захоплюється фальшивими цінностями та соромиться бути собою, завжди буде смішною.
П’єса "Мартин Боруля" не сходить зі сцена українських театрів уже понад сто років. Вона має успух завдяки психологічній переконливості образів, гумору та гострій злободенності. У свій час роль Мартина Борулі талановито грав і сам І. Карпенко-Карий.
Мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…Молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника Захара» «…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …Боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»; «…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»; «В його серці, смілім і чистім, як щире золото…»; «…дитя гір»; «Усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..»; «Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» «Життя в неволі нічого не варте» «Се наша Тухольщина, наш рай! — сказав Максим, обкидаючи оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство!»
Риси характеру: загалом, він добра людина. Мартин не знущається з людей, що бідніші за нього. До того, як зосередитися на нав'язливій ідеї стати дворянином, Мартин добре виховував своїх дітей. Його донька Марися говорить про це: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє». Мартин любить свою родину і прагне стати дворянином, щоб хоч його нащадки бути в змозі постояти за себе, щоб їх не могли безкарно ображати: "що не всякий на них крикне: бидло! теля!".
Комізм образу Мартина Борулі полягає у тому, що він намагається копіювати зовнішні ознаки класу, до якого він не належить, причому так, як він це розуміє. Йому чужі дворянські звички та б життя, але він уперто намагається прищепити їх своїй родині і собі самому. "Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по_мужичи: мамо, тато... треба так казать, як дворянські діти кажуть".
Він хоче видати доньку за "благородного", влаштовує сина на роботу чиновником і навіть радить йому порвати з другом дитинства, бо той селянин: "Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми інчого коліна…" Як і мольєрівського Журдена, Мартина дурять (зокрема, повіренний Тренделєв) і не розуміють (друзі та родичі хочуть, щоб він знову став таким, яким був раніше - звичайним чоловіком). Врешті-решт, усі починання Борулі, спрямовані на досягнення його мети, завершуються поразкою. Ідея п’єси полягає у тому, що людина, яка захоплюється фальшивими цінностями та соромиться бути собою, завжди буде смішною.
П’єса "Мартин Боруля" не сходить зі сцена українських театрів уже понад сто років. Вона має успух завдяки психологічній переконливості образів, гумору та гострій злободенності. У свій час роль Мартина Борулі талановито грав і сам І. Карпенко-Карий.