1. Івана Фірцака нарекли Кротоном на честь:
А уславленого античного борня;
Б відомого у світі актора і циркача;
В культуриста Чехословаччини:
Г чемпіона Британії.
2. Іван змушений був залишити батьківську родину А хотів побачити світ;
Б виїхав до міста для здобуття освіти;
В тато казав, що син їсть за чотирьох;
Г у такий б намагався продемонструвати вл.
3. Вуйко Микулець приїхав до столиці, щоб:
А відвідати сина військовослужбовця;
Б продати деякий крам;
В влаштуватися на роботу;
Г купити харчі.
4. Під час першого перепочинку в місті Іван найперше згадував:
А рідні гори;
Б батьків:
В домашні страви;
Г свою кирпату сусідку Мару сі ту.
5. Верховинський хлопець під час роботи на станції роздратував одного кучерявого молодика тим, шо:
А багато розповідав про рідне село;
Б чимало їв та пив;
В брав на свої течі вдвічі більше, ніж решта вантажників.
Г зневажливо ставився до нього.
6. Доктор Брякус мріяв, як у центрі столиці буде:
А вулиця названа на його честь;
Б організованій басейн, де розводили б риб;
В відкрито музей природи;
Грозташований розкішний будинок - власний спортивний клуб.
7. Зі щоденника Брякуса можна було зрозуміти, що Сила для нього - це:
А загадка природи;
Б головний шансу житті;
В засіб для збагачення;
Г пацієнт для дослідження.
8. Укажіть цирковий номер, який мав демонструвати Сила, вперше вийшовши на арену:
А робити фокуси;
Б їздити з акробатичними вправами на білому коні:
В танцювати на блискучій кулі;
Г боротися з глядачами.
9. Придуманий номер Сили, від чого публіка цирку була в захваті - це. А «Непередбачуванин рубікон»;
Б «Краса і велич»;
В «Зстізяе серце»;
Г «Три несподіванки».
10. Хто з циркових артистів ніколи нікому не вірив?
А імпресаріо ПандорськпГі:
Б акробат Фандіго;
В карлик Піня;
Г Мілена.
11. Президент вирішив відвідати цирк через те, що:
А з дитинства любив цирк;
Б хотів познайомитися з силачем;
В захоплювався дикими тваринами;
Г поважав мадам Бухенбах.
12. На згадку про знайомство із Силою президент подарував Івану:
А новий, величезного розміру піджак:
Б путівку на відпочинок до багатого чорноморського пансіонату;
В грошову премію;
Г фото, де глава держави тиснув руку артисту-велетню.
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».