1809 народився Микола Гоголь, письменник, драматург, критик, публіцист. Походив зі старовинного українського роду Гоголів-Яновських. Освіту здобув у Ніжинській гімназії вищих наук (1821–1828). Від 1826 Гоголь почав збирати історичні та етнографічні матеріали. Мріяв написати українську та всесвітню історію на основі матеріалів старовинних народних пісень, міфів, легенд. Про блискуче знання Гоголем всесвітньої історії, так само, як історії України, а також міфології, мистецтва та культури античності яскраво свідчать його науково-популярні праці з історичної тематики, а також суто історичні статті, які вийшли в збірці "Арабески" 1835: "О средних веках", "О преподавании всеобщей истории", "Взгляд на составление Малороссии", "Шлецер и Гердер", "Мысли о географии", "О движении народов в конце V века", "Жизнь", "О малороссийских песнях", "Просвещение", "Об Одиссее, переводимой Жуковским", "Скульптура, живопись, архитектура" та ін. У листах до М. Погодіна, М. Максимовича, І. Срезневського він часто давав оцінку науково-історичним працям та підручникам українських, російських, зарубіжних авторів, розмірковував над історичними питаннями та проблемами, які потребують наукового аналізу й розв'язання. Попри те, що його статті з історичної тематики були опубліковані та входили майже в усі видання його творів, а також друкувались окремо в часописах "Журнал Министерства народного просвещения", "Современник" та ін., до цього часу залишилось поза увагою багатьох дослідників. З 1835 обіймав посаду ад'юнкт-професора кафедри загальної історії Петербурзького університету, де викладав великий курс стародавньої історії, але через короткий час змушений полишити професорську діяльність. Він створив проект антропологічно орієнтованої історії, для якої головний об'єкт – людина і та панорамна історична картина світу, яку створює не викривлене, а достовірне зображення життя різних народів, розробив власний план-конспект курсу всесвітньої історії, який мріяв створити, охопивши повну історію людства. 1836 виходить його п’єса «Ревізор». Перебував за кордоном – відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. В Італії написав перший том поеми-роману «Мертві душі», що виходить друком 1842. Став одним із засновників реалізму в російській літературі, з яким пов'язана також творчість українських письменників 19 ст. – Г .Квітки-Основ'яненка, П. Куліша, О. Стороженка. У своїх творах використовував модель (або будову) типових творів українського бароко. Найвідоміші твори – «Вечори на хуторі поблизу Диканьки", "Тарас Бульба", "Миргород", "Ревізор", «Мертві душі» та інші. За мотивами творів М. В. Гоголя створено відомі оперні спектаклі: "Сорочинський ярмарок" М.П. Мусорського, "Черевички" П. І. Чайковського, "Майская ночь" Н.А. Римського-Корсакова, "Нос" Д. Д. Шостаковича.
Що таке щастя ??? Радість, дружба, гроші, любов, добро… Кожна людина задумується над цим питанням і намагається знайти відповідь на нього. Турбувало воно і багатьох письменників. На прикладі героїв своїх творів вони намагалися дослідити їх прагнення бути щасливими.
Павлуся, героя оповідання «Скарб» О.Стороженка, парубки називають щасливим, хоча протягом свого життя він тільки їв та спав і нічого не робив. Таким, як Павлусь, «Бог усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба» Чи щасливий Павлусь? Як на нього, так. Матеріальні статки має, а от духовно то бідна людина. З гумором оповідаючи про Павлуся, автор вчить нас доброти, чуйності, порядності, працьовитості, ввічливості і той же час засуджує скупість, заздрість, підступність, жорстокість, егоїзм. «Той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав, – пише автор. – Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть…» Воістину щастя не може бути егоїстичним.
Герой твору Б.Лепкого «Цвіт щастя» шукає квітку щастя, яка б зробила щасливими матір і його самого. І хоч квітка виявилась мрією, маревом, все одно все життя він її шукає,пізнаючи світ. Герой вірить, що щастя таки на світі є.
Скупа людина теж думає, що вона щаслива, бо має гроші. Проте користі з них мало, бо то купка папірців. Господарі з твору Б.Лепкого «Мишка» відчувають себе щасливими, коли наживаються на горі інших. Їм байдужа доля жебрачки та багатьох таких, як вона.
У кожного своє поняття щастя, свій вимір. На мою думку, щастя людини у добрих справах на користь своєї родини, людей, своєї Батьківщини. Своєю працею, творчістю, добрими ділами людина повинна нести радість людям, суспільству. Отоді то і буде справжнє щастя, яке не можна купити ні за які гроші.
О.Довженко говорив, що життя надто коротке і закликав поспішати творити добро. Тому давайте творити добро, допомагати один одному, цінувати кожну хвилину цього прекрасного людського щастя.