Родился 29 июня1910 года в городе Феодосии Российской империи в семье железнодорожника. В 1913 году семья переехала в город Славянск. После окончания школы-семилетки работал слесарем в паровозном депо. В 1926—1929 годах учился в школе ФЗУ в городе Славянске.В 1929 году, после окончания ФЗУ, начал работать в паровозном депо Славянска Донецкой железной дороги. Член КПСС с 1929. В 1935 году, будучи паровозным машинистом, первым на транспорте при вождении грузовых поездов увеличил форсировку котла паровоза, благодаря чему техническая скорость была повышена вдвое, до 46-47 км/час. Имел многочисленных последователей («кривоносовцы»). Окончил Московский электромеханический институт ж.-д. транспорта им. Ф. Э. Дзержинского 1953. С 1953 начальник Юго-Западной железной дороги, однако ещё в 1941 году упоминается в газете «Известия» как начальник Северо-Донецкой железной дороги.С именем Петра Кривоноса связано открытие Детской железной дороги в Киеве, в Сырецком парке. 2 августа 1953 на День железнодорожника в голубых и тёмно-красных вагончиках прокатилась детвора, и первый поезд вёл легендарный Пётр Кривонос. Депутат Верховного Совета СССР 1—5-го созывов. Избирался членом ЦК КП Украины на 14—16-м, 18—22-м съездах коммунистической партии Украины.Жил в Киеве. Скончался 19 октября 1980 года, похоронен на Байковом кладбище в Киеве.
Память
В честь Кривоноса в Славянске названа улица в железнодорожном районе, в Киеве — площадь и железнодорожная станция, установлена мемориальная доска.
В 1972 году в локомотивном депо Славянска на постаменте был установлен паровоз, на котором Пётр Фёдорович установил свой рекорд.
В Зеленогорске (Санкт-Петербург) есть Кривоносовская улица и Кривоносовский переулок.
У XIVст. литовські князі захопили більшу частину України, а польські феодали загарбали Галичину і Західну Волинь. Між феодалами Литви і Польщі велась уперта і тривала боротьба за українські і білоруські землі, від якої найбільше страждав трудовий народ. Становище трудящих почало різко погіршувалось після того, як у 1569 р. на шляхетському сеймі в Люблині було проголошено політичне об’єднання Литви з Польщею і українські землі, що знаходилися в межах Литовської держави, опинились під владою шляхетської Польщі.Захоплені пристрастю до наживи, польські магнати і шляхта почали привласнювати величезні земельні масиви, нещадно закріпачувати селян, збільшувати феодальні повинності. Вони господарювали на Україні, як у колонії. Від них не відставало місцеве українське панство.Загарбавши українські землі, польські феодали (магнати і шляхта) встановили на Україні найтяжчий, нелюдський кріпосний гніт. Весь тягар кріпосницького і національного гніту ліг на селянство, міську бідноту, козацькі низи. Польська шляхта не вважала українських селян за людей, грубо топтала їх людську гідність. Польські пани за до Ватикану заходами жорстокого примусу насаджувати на Україні католицизм, запроваджували церковну унію, проводили політику насильного ополячування українців, глумилися з української мови і культури, намагаючись духовно поневолити український народ.Все це викликало ненависть народу до гнобителів, загострювало класові суперечності, спричинялося до масових селянських повстань, які кінець кінцем привели до Народно-визвольної війни 1648-1654 рр.Протягом шести років Народно-визвольної війни українського народу кримський хан виступав із своїм військом то на боці козаків, то проти них — з пансько-польськими полчищами. Проте в усі часи татари не припиняли грабунку українських земель. Навіть після переможних битв разом з козаками, повертаючись додому в Крим, підступне татарське військо палило й грабувало села та міста, вбивало чи забирало в полон мирних людей. Козаки їм цього не дарували і часто вступали у кровопролитні бої зі своїми вчорашніми союзниками.Це були страшні часи. Більшість сіл і міст лежало в руїнах, поля не оралися, хліб не сіявся. Змучений люд блукав по країні. Люди гинули не лише в боях і під час татарських нападів, а й від голоду.Отже, пісня «Ой Морозе, Морозенку» розповідає про один із боїв, під час якого татари розбили козацький загін і полонили, а потім скарали його ватажка.Хто він, Морозенко?Можливо, це один із соратників Богдана Хмельницького — полковник Станіслав Морозенко або осавул (виборна службова особа, яка відала озброєнням, постачанням та військовою підготовкою козаків) Кропивнянського полку Нестір Морозенко.В інших варіантах цієї пісні Морозенко — преславний козак, який «на три милі кругом себе кладе ворожого трупу», у бою за ним «тече кривавая річка. Ні страху, ні втоми не знає молодий воїн, і лише численність ворогів здолала героя. Терплячи страшні муки, Морозенко не кориться, він виявляє незвичайну витривалість, зневажає смерть і з думкою про Україну гине.Основною рисою Морозенка була насамперед любов до Батьківщини, готовність завжди виступити на її захист, виняткова мужність у боях з ворогом. Пісня підкреслює красу і силу улюбленого героя, його хоробрість і молодецтво:Ой з-за гори та з-за кручі Буйне військо виступає, Попереду Морозенко Сивим конем виграває.Захищаючи рідні землі, Морозенко хоробро б’ється із заклятими ворогами. Під час бою повністю проявився блискучий талант молодого полководця: татари втратили втроє більше, ніж козаки. Потрапивши в полон, Морозенко мужньо переносить катування (з вирваним серцем герой споглядає Україну із Савур-могили). Цей факт підкреслює незвичайну силу і витривалість героя. В останню хвилину життя Морозенко думає не про себе, а про свою сплюндровану батьківщину.
Кожна людина бачить щастя в різних речах. Але часто трапляється так, що щастя триває недовго. Але чи змогли б ми так сильно цінувати моменти щастя якби вони були довготривалі? Що ж таке щастя? На мою думку, щастя - це хвилини радості, які не тривають довго, але які приносять нам неймовірне задоволення. З одного боку, щастя приходить до кожного і навіть тоді, коли його ніхто не чекає. Прикладом може слугувати твір "Момент" Володимира Винниченка. Головний герой зовсім несподівано зустрів прекрасну панну, яка одразу залишила слід в його душі. Чи міг Шехерезада подумати, що в такій ситуації можна зустріти таке диво? І ось - щаття постукало в його душу. З другого боку, моменти щастя довго не тривають, вони налітають як буревій і зникають, залишивши по собі лише спогад минулої насолоди. Візьмемо приклад з того ж твору. Шехерезада почувався щасливим поряд з панною. Вони жартували, сміялись і розмовляли. та це не може тривати вічно. На прощання панна подарувала йому жаркий поцілунок, який Шехерезада запам'ятав на все своє життя. Вона подарувала йому безціння моменти щастя, які будуть зігрівати його душу і одночасно ранити, бо це вже минуле і його не повернути. Отже, щастя - це момент. Якщо воно триватиме довше, то стане буденщиною.
Родился 29 июня1910 года в городе Феодосии Российской империи в семье железнодорожника. В 1913 году семья переехала в город Славянск. После окончания школы-семилетки работал слесарем в паровозном депо. В 1926—1929 годах учился в школе ФЗУ в городе Славянске.В 1929 году, после окончания ФЗУ, начал работать в паровозном депо Славянска Донецкой железной дороги. Член КПСС с 1929. В 1935 году, будучи паровозным машинистом, первым на транспорте при вождении грузовых поездов увеличил форсировку котла паровоза, благодаря чему техническая скорость была повышена вдвое, до 46-47 км/час. Имел многочисленных последователей («кривоносовцы»). Окончил Московский электромеханический институт ж.-д. транспорта им. Ф. Э. Дзержинского 1953. С 1953 начальник Юго-Западной железной дороги, однако ещё в 1941 году упоминается в газете «Известия» как начальник Северо-Донецкой железной дороги.С именем Петра Кривоноса связано открытие Детской железной дороги в Киеве, в Сырецком парке. 2 августа 1953 на День железнодорожника в голубых и тёмно-красных вагончиках прокатилась детвора, и первый поезд вёл легендарный Пётр Кривонос. Депутат Верховного Совета СССР 1—5-го созывов. Избирался членом ЦК КП Украины на 14—16-м, 18—22-м съездах коммунистической партии Украины.Жил в Киеве. Скончался 19 октября 1980 года, похоронен на Байковом кладбище в Киеве.
Память
В честь Кривоноса в Славянске названа улица в железнодорожном районе, в Киеве — площадь и железнодорожная станция, установлена мемориальная доска.
В 1972 году в локомотивном депо Славянска на постаменте был установлен паровоз, на котором Пётр Фёдорович установил свой рекорд.
В Зеленогорске (Санкт-Петербург) есть Кривоносовская улица и Кривоносовский переулок.