ответ: Народилася 1 січня 1950 в селі Любарці Бориспільського р-ну Київської області. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (1976). Працювала на видавничій (1969–1978) та журналістській (1978–1989) роботі.
Авторка поетичних книжок «День народження грому» (1984), «Гостини» (1986), «Цвіт королевий» (1988), «Ковток тиші» (1999), «Слон мандрує до мами» (2001), «Профіль вечора» (2013), збірок ліричних новел «Катруся з роду Чимчиків» (1992) та «Будинок старий, як світ»(1999), віршів та оповідань у книзі «Чарівний вузлик» (2000), народознавчої книжки для дітей «Забавлянки мами Мар'янки» (1992, у співавторстві), «Ну й гарно все придумав Бог» (2003, видання отримало Грамоту Президента Форуму видавців у Львові), книжки вибраного для дітей «Місяць у колисці» (2012), книжки-білінгви «Скільки? / How many?» (2014), оповідання «Мій тато став зіркою» (2015), повісті «Тринадцятий місяць у році» (2017), «Абетка рідного дому» (2017).
Також Галина Кирпа є авторкою шкільних читанок «Ластівка», «Біла хата», «Писанка», «Зелена неділя», «Короткого біографічного довідника» авторів цих читанок (під спільним псевдонімом Оксана Верес — разом із Дмитром Чередниченком), посібника з етики для початкової школи «Андрійкова книжка» (для 1, 2 кл. — 1992, для 3 кл. — 1993, для 4 кл. — 1996; у співавторстві), тритомної читанки-хрестоматії для дошкільнят «Український садочок» (спільно з Дмитром Чередниченком), хрестоматії школяра «Про маму» (2001), антології поезії української діаспори «Листок з вирію» (спільно з Дмитром Чередниченком — 2001, 2002), хрестоматії світової літератури для початкової школи «Світ від А до Я» у трьох томах (2007).
Твори Галини Кирпи перекладено албанською, англійською, білоруською, польською, російською та французькою мовами. Друкувалася в Польщі, Білорусі, Чехії, Словаччині, Канаді, США.
Объяснение:
— А листа від дядька Михайла нема?
— Нема, бабусю, — відповів я. — Зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла.
Бабуся примостилася коло мене. Вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла очі, взяла газету і промовила:
— Що там у білому світі робиться?
Я любив гати за старенькою, Коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть на чолі і навколо очей розгладжувалися глибокі зморшки. Бабуся ставала якась урочиста, недоступна.
Несподівано до нас звідкись долинуло: "Пі-пі-пі! Ш-пі-пі!"
— Що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети.
— Не знаю, — відповів я і озирнувся.
Коли це знову: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!" так жалібно.
Бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні проводи.
— Глянь-но, — показала вона на дріт. А там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. Аж семеро.
Сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. А ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують.
Довго ми любувалися пташками. Раптом бабуся до мене:
— Придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? Отой крайній, сьомий? Це він так кричить: "Пі-пі-пі"?
І справді, то був горобчик, молоденький. Він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам.
Але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його.
— Бач, таке мале, а вже хитре, — промовила бабуся. — Видно, голод — не пан, як скрутить, ще й соловейком заспіваєш.