Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».
Спотерігати або читати у газетах про нові досягнення нашої держави , про її економіку , екологію , мову . Це все радує серце і душу . Адже кожен українець , якщо навіть він і не вважає себе ним ,але народився в Україні все, ж таки радіє новим успіхам, душу його , хоч трошки , але тривожать її падіння і невдачі . Крок за кроком , то піднімаючись , то опускаючись на сходинки , які ведуть у майбутнє, Україна рухається вперед, не відстаючи від інших . звичайно, бувають і падіння, і різкі підйоми, але все це ніщо порівняно з минулим і з тим, що чекає нашу країну в майбутньому . Можливо, буде краще . На це покладають надію усі громадяни України, але можливо… Якою ж буде Україна в майбутньому, наприклад у 2050 році ? Залишилось якихось 49 літ . Для держави це ніщо . Звичайно це історія половини століття, аледля країни, яка існувала тисячі років, правда, у постійній залежності, це навіть не один день людського життя. Але ж щось таки зміниться в економіці, історії, мові держави. А що ж ? Невідомо, адже нікому не дано заглядати в майбутнє . Все вирішить час . Хоч припустити, якою буде Україна можливо . отож давайте здійснемо подорож у країну майбутнього, в якій житимемо і працюватимемо ми і наші нащадки . Україна . Київ . 2050 рік . Чудові дерева і дивні квіти яскравих кольорів на клумбах . Машини, які можуть замінювати літаки, на дорогах, люди у вбранні моди 2050 року . В магазинах все роблять комп ютери. На фабриках і заводах замість людей працює техніка . Все модернізовано до вищого атунку, що робить життя людей прекрасним сном . Колишнє місто героїв тепер стало центром нових досягнень країни . Все в ньому цвіте і розвивається . А повітря, яке воно тут чисте . Що ж це ? Хіба відходи фабрик і заводів не виносяться в атмосферу і не забруднюють її? Дивно ?! А нічого дивного. Тепер техніка робить все: забруднене повітря збирається у спеціальні герметичні блоки , де очищується і виходить в атмосферу, а відходи знищуються і не приносять шкоди . Тепер люди дихають чистим киснем завдяки техніці і обладнанню . А Дніпро, одна з найбільших річок Європи, що ж з ним ? Мабуть, забруднений, бо відходи фабрик потрапляють у воду . Та ні ! Він чистенький, прозора очищена водиця несеться у далекі моря, які також чисті до нестями . Яка краса, як приємно жити в такій чистоті . Це природа така чиста, а люди ? Чи пам ятають Шевченка, Франка, Українку, яким став їх духовний світ ? Ні, не забули вони вони предків. Пам ятають письменників, діячів культури і патріотів України, а духовний світ їх трішечки змінився . Люди дбають про природу, не забруднюють воду, повітря; вони ведуть себе як найрозумніші істоти на Землі; які можуть забезпечити себе і свою державу чистотою, достатком, здоров ям, бути патріотами рідної країни .
1. Г
2. А,Г,В,Б
3. 1-Б,2-В,3-А,4-Д