У яру нічого не росло — боялося весняних вод: з полів саме цим яром летіла весняна вода і могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п'ятеро вертольотів, коли б вони їй стали на дорозі. Тому яр порожнів і влітку, і восени. Дріботіли по ньому вівці та кози, скубли під молочаєм присохлу траву та боялися Сіроманця.
У яру пахло овечим і козячим духом, хоч їх самих давно вже перегнали в інші, ситіші місця. Нагрітий за літо яр дихав Сашкові в обличчя перецвілими будяками. Тихо пливло павутиння, і тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок.
Епітети:
Весняних вод, весняна вода, присохлу трачу, овечим і козячим духом, ситіші місця, перецвілими будяками, тихо пливло, павутиння, тоненька хмарина, капустяний листок.
Порівняння:
Весняна вода могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п'ятеро вертольотів; тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок.
Персоніфікація:
Усе боялося весняних вод, летіла весняна вода, яр порожнів, пахло овечим і козячим духом, яр дихав будяками, пливло павутиння, хмарина лежала.)
Объяснение:
поставь мой ответ как лучший мне чень надо.
1.микола васильович гоголь народився в україні. усе, що оточувало хлопчика в дитинстві, було овіяне романтикою: краса українських пейзажів, чарівність народних легенд та героїка історичних переказів.
в один з періодів свого життя гоголь надзвичайно захопився історією. особливу його увагу всесвітня історія та минуле рідної україни. з-під пера письменника вийшла повість "тарас бульба", яка описує одну з найбільш яскравих сторінок української історії — епоху козацтва. у творі м. гоголь першочерговим завданням для себе визначив не історично точний опис подій та деталей, а зображення сили національного характеру, козацької звитяги, духу самої епохи, яку він відтворює яскраво і колоритно.
в образі головного героя тараса бульби автор втілив найкращі риси запорізького козака.
тарас — один з числа корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. його поважають товариші по зброї за любов до батьківщини, мужність, вірність товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів.
маючи двох синів, бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками, хоче показати їх — свою гордість — товаришам.
тому герой і знаходить справу, в якій би сини проявили себе з найкращого боку. у поході старший син остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним атаманом. гордістю переповнене серце старого тараса. та, на жаль, молодший син андрій зрадив рідну землю, зрадив товаришів. горе зігнуло батька. він як справжній патріот і запорожець обирає любов до вітчизни, а не любов до сина. андрій гине від рук батька.
мужньо витримав тарас, хоча серце розривалося, і сцену тортур, яким піддал вороги старшого сина. та помстився добре старий козак ляхам, випалюючи їхні села та міста.
у кінці твору смерть чекає і на самого тараса. та він думає не про себе, а про те, як краще відступити його товаришам. саме таких людей, як тарас бульба — мужніх, сміливих, вірних, відданих — поважали на січі, про них складали пісні кобзарі. такими людьми пишався наш народ, ними славилась україна!
2.остап і андрій — сини головного героя повісті м. гоголя "тарас бульба". вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. навчалися у київській академії. остап ледь не з дитинства мріяв про запорізьку січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. за вдачею він був суворим, не прощав образ. батькові на його глузування сказав: "за образу не подивлюся і не зважу ні на кого".
андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. ніжнішим він був і до матері. одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.
коли тарас бульба привіз своїх синів на запорізьку січ, "швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. і влучно стріляли в ціль, перепливали дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола".
почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської польщі. "за один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м'якість, стали тепер грізними і сильними. а старому тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших".
остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під дубно обрали курінним. загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.
андрій спочатку теж "увесь поринув у чарівну музику куль і мечів". він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. та доля звела його знову з колишньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. це його й погубило. андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-християнськи. так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.
були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. тому й загинули — один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий — зрадником на власне безчестя й горе батька.