Відповідь:
Це перший твір політичної сатири в українській літературі
Пояснення:
Відповідь:
Я
«Я чекіст, але я і людина» (герой про своє роздвоєння).
«Я, главковерх чорного трибуналу комуни, — нікчема в його руках (доктора Тагабата), яка віддалася на волю хижої стихії».
Доктор Тагабат
«Злий геній, безжальний до своїх жертв». «Я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб».
Андрюша
«Похмурий, наївний, печальний».
«Андрюшу призначили в “чека”, проти його кволої волі. Цей невеселий комунар, коли треба енергійно розписатись під темною постановою — “розстрілять”, завше мнеться, завше не ім’я і прізвище на суворому життьовому документі ставить, а незрозумілий та химерний хвостик».
Дегенерат
«Вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусів стояти у відділі кримінальної хроніки».
Пояснення:
Жиопис доби бароко
XVII століття відоме в мистецтві як період Бароко. В Італії художники Караваджо (1571-1610) і Аннібале Карраччі (1560-1609) представляли дві контрастні точки зору. Караваджо (справжнє ім’я Мікеланджело Меріс) завжди черпав натхнення безпосередньо з реалій життя. Одна з його головних проблем полягала в тому, щоб скопіювати природу якомога точніше, не прославляючи її будь-яким чином. Карраччі, з іншого боку, дотримувався ідеалу краси епохи Відродження. Він вивчав давню скульптуру і роботи Мікеланджело, Рафаеля і Тиціана. Стиль Караваджо захоплював багатьох художників, особливо іспанця Рібері і молодого Веласкеса. Карраччі надихнув Ніколу Пуссена (1594-1665), відомого французького живописця XVII століття.
1844 року Т. Шевченко написав поему "Сон". Це його перша політична сатирична поема. Автограф потрапив у III відділ, коли поета заарештували. Під час слідства на нього була звернена особлива увага як на твір, сповнений "противозаконных и возмутительных мнений". Друкування поеми заборонялося аж до 1905 року, але вона поширювалась в рукописних списках, один з яких потрапив до Львова. Туту 1865 році вона була вперше надрукова.
При написанні поеми "Сон" Шевченко не мав літературного взірця, тому за стилем, жанром, композицією і, головне, за ідейно-художнім спрямуванням та силою узагальнення була твором новаторським.
У підзаголовку автор назвав "Сон" "комедією", маючи на увазі сатиричний характер відображення дійсності утворі, його антицарське і антикріпосницьке спрямування і те, що в ньому, як і в "Божественній комедії" Данте, мова йтиме про пекло, тільки не про біблійне, а про земне.
За основними жанровими ознаками "Сон" — ліро-епічний твір, основна увага в якому приділена зображенню гостроконфліктних ситуацій, переживань. У силу основного матеріалу зображення і провідного ідейного спрямування — засудження царату як політичного ворога — поему "Сон" справедливо називають політичною поемою.
Своєрідність побудови твору (а він складається зі вступу і трьох картин сну, в яких автор бачить себе в польоті над Україною, потім переноситься до Сибіру, а згодом опиняється в Петербурзі) полягає в тім, що автор таким чином має змогу показати всю панораму суспільного життя XIX ст.