Предлагаю ограничиться монологом Русалки из драмы Леси Украинки "Лісова пісня ".
Я не кохала? НІ, то ти забула, яке повинно буть кохання справжнє! Кохання - як вода, - плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал - воно кипить, а стріне холод - стає мов камінь. От м о є кохання! А те твоє - солом'яного духу дитина квола. Хилиться од вітру, під ноги стелеться. Зостріне іскру - згорить не борючись, а потім з нього лишиться чорний згар та сивий попіл. Коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить і кисне, як солома, в воді холодній марної досади, під пізніми дощами каяття.
Несомненная классика, реномированный автор, популярное произведение. В 80-е этот отрывок разучивали к экзаменам в театральном.
У комедії "Сто тисяч" Івана Карпенко-Карого Параска - це дружина головного героя, Герасима Калитки. Параска - героїня другого плану. Вона надзвичайно працьовита, не дивлячись на те, що живе подружжя, ні в чому собі не відмовляючи. Параска - справжня господарка і хоче таку ж саму невістку. Параска Калитка за словом до кишені не лізе, навіть у розмові з чоловіком. Але, все ж таки, побоюється його, бо шанує і любить. Вона може порадити і дуже радіє, коли до неї прислухаються: "Я рада, що ти мене послухав! Такої невістки пошукать". Інколи вона навіть намагається повчати Герасима.
Я не кохала? НІ, то ти забула,
яке повинно буть кохання справжнє!
Кохання - як вода, - плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал - воно кипить, а стріне холод -
стає мов камінь. От м о є кохання!
А те твоє - солом'яного духу
дитина квола. Хилиться од вітру,
під ноги стелеться. Зостріне іскру -
згорить не борючись, а потім з нього
лишиться чорний згар та сивий попіл.
Коли ж його зневажать, як покидьку,
воно лежить і кисне, як солома,
в воді холодній марної досади,
під пізніми дощами каяття.
Несомненная классика, реномированный автор, популярное произведение.
В 80-е этот отрывок разучивали к экзаменам в театральном.