Чи кохав Лукаш Мавку? На мою думку, він був закоханий у мрію. Не в справжню живу дівчину – в ідеал, який він сам створив собі. Доти, доки вони з Мавкою бачилися у лісі біля озера, доки Мавка жила своїм життям, вона і була йому цікава. Як тільки вона змінилася (а зробила ж це дівчина заради нього) – його почуття охололи. Лукаш не витримав випробування звичайними буднями – дивно, але і зараз найчастіше кохання гине саме через це.
А що ж дало кохання Мавці? Страждання, горе, розпач?.. Невже це варте такого чистого і щирого почуття? Але дівчина не вважала себе нещасною. Коли вона повертається до Лукаша вербою, то говорить:
Ти душу дав мені, як гострий ніж
Дає вербовій тихій гілці голос…
Тож дійсно, кохання і біль нерозривні. Якщо ти кохаєш – ти живеш. Кохання окриляє душу. Мавка любила Лукаша по-справжньому. Вона ладна була заради нього мінятися, змінювати своє життя, ладна була вмерти для того, щоб міг жити він. Таке кохання важко назвати щастям, адже воно дійсно нерозривно пов`язане з болем та стражданнями. Але саме через кохання Мавка стала вічною – вона продовжилася у пісні, у грі сопілки… І буде продовжуватися завжди, допоки існуватиме на світі це світле і гірке почуття – кохання!
Мотря — розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова, вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках», — каже автор.
Тривалий час вона змовчувала свекрусі, виявляючи свою чемність. І лише тоді, як відчула себе не господинею, а наймичкою в Кайдашів, її терпець увірвався. Захищаючи свою людську гідність, щоб «не з'їла свекруха, люта змія, вік молоденький», Мотря дедалі більше втрачає почуття міри.
Вона стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. Після того як Мотря вибила око свекрусі, селяни почали кепкувати з Мотрі як із лютої жінки.
Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: «Не можна, вона повибиває всім бабам очі».
Мова Мотрі також відзначається грубістю, насичена образливими і лайливими словами. Відчуваючи свою зверхність над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно і образливо: «Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття...» Своїми висловами Мотря намагалася не тільки образити Кайдашиху, а ще й викликати на суперечку. Старший Кайдашенко — гордий, насмішкуватий, вередливий, сердитий. «Він був чоловік гордий, упертий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові», підкреслює автор. Карпо вимальовується як соціальний тип дрібного власника, який прагне зміцнити своє невелике господарство, але не має змоги. У стосунках навіть з близькими він егоїст, індивідуаліст, що дбає лише про свій власний інтерес, не рахуючись ні з ким. Не випадково односельці саме його обирають за десяцького, мотивуючи: «Карпо — чоловік гордий та жорстокий, з нього буде добрий сіпака».
Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. А за характером вона «...трохи бриклива, і в неї й серце з перцем». Вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках». Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: «Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама». Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
Чи кохав Лукаш Мавку? На мою думку, він був закоханий у мрію. Не в справжню живу дівчину – в ідеал, який він сам створив собі. Доти, доки вони з Мавкою бачилися у лісі біля озера, доки Мавка жила своїм життям, вона і була йому цікава. Як тільки вона змінилася (а зробила ж це дівчина заради нього) – його почуття охололи. Лукаш не витримав випробування звичайними буднями – дивно, але і зараз найчастіше кохання гине саме через це.
А що ж дало кохання Мавці? Страждання, горе, розпач?.. Невже це варте такого чистого і щирого почуття? Але дівчина не вважала себе нещасною. Коли вона повертається до Лукаша вербою, то говорить:
Ти душу дав мені, як гострий ніж
Дає вербовій тихій гілці голос…
Тож дійсно, кохання і біль нерозривні. Якщо ти кохаєш – ти живеш. Кохання окриляє душу. Мавка любила Лукаша по-справжньому. Вона ладна була заради нього мінятися, змінювати своє життя, ладна була вмерти для того, щоб міг жити він. Таке кохання важко назвати щастям, адже воно дійсно нерозривно пов`язане з болем та стражданнями. Але саме через кохання Мавка стала вічною – вона продовжилася у пісні, у грі сопілки… І буде продовжуватися завжди, допоки існуватиме на світі це світле і гірке почуття – кохання!
Объяснение: