Самостійна робота No15
Ю. Винничук. «Місце для дракона»
2 варіант
1.Слова «...хто хоч краплю мудрості зачерпне, довіку ситий не буде» належать
А Пустельнику Б Дракону
В князю Люботинському Г Лавріну
2. Князь накинувся на воєводу із звинуваченням, що
А розпадається держава Б нема війн, чаклунів, драконів
В не стало лицарів, уславлених подвигами
Г всі змалку байдужі до справ у країні
3. Для Дракона властиве все, крім
А “їв собі травичку, різні ягідки” Б “цілі дн у печері”
В “говорити по-людськи” Г “на думці ніколи не було зло чинити”
4.Пустельник шкодує, що навчив дракона грамоти, бо
А через нього забрали хлопців до війська
Б народженому в темряві й помирати в темряві легше
В він уже без людей не зможе
Г вріс в оцю землю й мусить вмерти на ній
5. Дракон порадував князя, коли погодився
А порозмовляти з ним Б вийти на герць із лицарем
В передати йому літопис пустельника Г сховати князівну
6. Поява Лавріна стала для двору неабиякою подією, бо
А він був у Єрусалимі Б він три місяці блукав у лісах
В усі мали безкоштовне пригощання Г не треба було вбивати дракона
7. У бою з лицарем Дракон
А боровся завзято Б захищався весь час
В вирішив “хоч для виду поборюкатися” Г сам підставив голову під меч
8. Після весілля князь зрозумів, що
А йому бракує розмов із драконом Б духи пращурів зраділи
В усе навколо веселить його Г збулася його мрія
9. Пустельник бідкається, коли до могили приходить князь, що
А навчив грамоти дракона Б народ заспокоївся
В кожна дитина мусить мати свою турію
Г проник в душу дракона й дав йому розум
10. Князь, убивши дракона
А став справжнім володарем Б не має ні друга, ні ворога
В передає владу чоловікові доньки Г умиротворяється
11. Події в останньому розділі відбуваються
А узимку Б весною В улітку Г восени
12. Де відбуваються події, описані у творі?
А Люботинське князівство Б Переяслівське князівство
В Чернігівське князівство Г Київське князівство
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу. /37/
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня!.. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і [Бога] не прокляв!