Пригодницька повість відомого дитячого письменника Олександра Гавроша розповідає про яскраві пригоди неперевершеного гірського силача Івана Сили. Прототипом головного героя повісті став легендарний закарпатський богатир Іван Фірцак, який виборов звання чемпіона Чехословаччини та Європи з кількох видів спорту і об'їздив півсвіту, виступаючи в цирку, де здобув чимало яскравих перемог. Він славився своєю могутністю та враженнями глядачів. Один з його виступів відвідала найвища персона – президент Чехословаччини. Після виступу, президент щиро подякував персонажеві та надав невеличкий опис Івана, його характер, який ми можемо прочитати у творі: « Молодий чоловіче, у вас прекрасне майбутнє, — промовив Президент на прощання Іванові. Я ніколи не помиляюся, повірте моєму досвіду. У вас є юнацька щирість, безпосередність почуттів і, звісно, неймовірні природні здібності. Але найголовніше – це те, що ми маємо в своєму серці. Тож нехай ваше серце й надалі залишається таким же відкритим для світу, яким побачив його я». Як ми бачимо, президент з точністю описав внутрішній світ героя, риси характеру, які справді йому належать.
Объяснение:
Співчуття - одна з найголовніших рис, якою може володіти людина. В наш час воно є надзвичайно цінним, адже зустрічається все менше людей з цією рисою. Вміти співчувати потрібно всім, хто б це не був: злидар, поранений долею чоловік чи беззахисне кошеня. Той, хто вміє проявити свою людяність та милосердя до ближнього може чесно носити звання "людина". Маючи велике серце, ми формуємо свою справжню сутність. Співчуваючи готуємо себе до життя, яке часто буває надто жорстоким з тими, хто бажає всім миру і добра, але яке заступається за того, хто вчинив велику кількість зла оточуючим.
Отже, співчуття - важлива деталь нашого існування, яка неодмінно беру участь у створенні подальшої долі всього людства.
Я вважаю, що стрибання з даху або дерева це безглуздо, а не героїчно. Ми були народжені не для того, щоб стрибати с балконів або з дахів. Зазвичай, так роблять дівчата, яких кинули хлопці. Невдале кохання. Ось чому багато хто закінчують життя самогубством. А вони подумали про рідних? Про мати, батька? Як вони потім будуть жити, знаючи, що їхня донька або син померли? Не помруть від горя вони? Треба думати, про рідних. Тому, що вони найближчі для нас люди. Ніхто нас так не розуміє як вони. Стрибання з даху або з дерева це не героїчний вчинок. Це самогубство. Цим ми псуємо життя.