Відповідь на питання: «У чому секрет успіху пісень А. Малишка, які стали народними?»
На слова Андрія Малишка написано чимало пісень, що стали загальнонародними та уславили поета. Його поезія – глибока, натхненна і дуже щира. Поет у кожному зі своїх рядків переживає те, про що розповідає. Для віршів Андрія Малишка характерна ліричність, емоційність та експресивність, прозорість змісту, і, особливо, музикальність. Музичність та витонченість поезіїї досягається використанням різних тропів. Так, для більшої милозвучності, автор використовує засоби емоційної фонетики (анафори, епіфори, алітерації, асонанси, повтори). Наприклад, у вірші, що став піснею «Вчителька», знаходимо повтор слів «летять-летять», повтор звертання «вчителько моя, зоре світова». Такі повтори створюють атмосферу пісні, до легшому усвідомленню, запам’ятовуванню. Також знаходимо чимало речень з різною інтонацією: «Раднице моя на Вкраїні милій!», «Де тебе питать», які надають твору емоційності. Поєднання особливих інтонацій, щемливих сюжетів, близьких для людства тем з великим успіхом зробили твори Андрія Малишка дійсно народними. І саме завдяки особливому поетичному таланту автора, пісні «Стежина», «Київський вальс», «Вчителька» та багато інших навіки будуть у наших душах, залишаючи легкий присмак ностальгії.
Елеко, біла лелеко, ти твориш загадку про саму себе за ознакою: та, хто мостить своє гніздо на хаті, ти твориш загадку про саму себе за ознакою: та, хто літає далеко, та, хто літає далеко по жабенят для лелеченят: на річку, на озеро, до ставка, на луки, на болото — ти твориш загадку про саму себе за ознакою: та, на кого ми замовляли майбутній урожай навесні, у день Благовіщення, 7 квітня; ти, біла лелеко, мостиш своє гніздо на хаті, ти, біла лелеко, мостиш своє гніздо на хаті і приносиш у той двір щастя: господар хати з того часу, як ти, біла лелеко, змостиш у них на стрісі гніздо, пильно оберігає його — дітям своїм каже: не можна розоряти твого, біла лелеко, гнізда, не можна видирати твоїх, біла лелеко, яєць, не можна видирати твоїх, біла лелеко, лелеченят, не можна займати тебе, біла лелеко, саму і твого лелечича, не можна убивати тебе, біла лелеко, саму і твого лелечича, і твоїх лелеченят, не можна навіть лазити до твого, біла лелеко, гнізда, не можна навіть брати у руки твоїх, біла лелеко, яєць, не можна навіть брати у руки твоїх, біла лелеко, лелеченят, не можна навіть вилякувати тебе, біла лелеко, з гнізда, не можна навіть подовгу задивлятися на тебе, біла лелеко, як ти сидиш у своєму гнізді! — бо ти, біла лелеко, є птахом, на якого ми замовляли майбутній урожай навесні, у день Благовіщення, 7 квітня: як твоє, біла лелеко, гніздо буде цілим, не розореним, як твоїх, біла лелеко, яєць ніхто не видере, як твоїх, біла лелеко, лелеченят ніхто не видере, як тебе, біла лелеко, і твого лелечича ніхто не займатиме, як тебе, біла лелеко, і твого лелечича, і твоїх лелеченят ніхто не вбиватиме, як ніхто навіть не полізе до твого, біла лелеко, гнізда, як ніхто навіть не візьме у руки твоїх, біла лелеко, яєць, як ніхто навіть не візьме у руки твоїх, біла лелеко, лелеченят, як ніхто навіть не вилякає тебе, біла лелеко, з гнізда, як ніхто навіть не задивлятиметься подовгу на тебе, біла лелеко, як ти сидітимеш у гнізді, так і наша засіяна житом нива розвиватиметься
Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!
На слова Андрія Малишка написано чимало пісень, що стали загальнонародними та уславили поета. Його поезія – глибока, натхненна і дуже щира. Поет у кожному зі своїх рядків переживає те, про що розповідає. Для віршів Андрія Малишка характерна ліричність, емоційність та експресивність, прозорість змісту, і, особливо, музикальність.
Музичність та витонченість поезіїї досягається використанням різних тропів. Так, для більшої милозвучності, автор використовує засоби емоційної фонетики (анафори, епіфори, алітерації, асонанси, повтори). Наприклад, у вірші, що став піснею «Вчителька», знаходимо повтор слів «летять-летять», повтор звертання «вчителько моя, зоре світова». Такі повтори створюють атмосферу пісні, до легшому усвідомленню, запам’ятовуванню. Також знаходимо чимало речень з різною інтонацією: «Раднице моя на Вкраїні милій!», «Де тебе питать», які надають твору емоційності.
Поєднання особливих інтонацій, щемливих сюжетів, близьких для людства тем з великим успіхом зробили твори Андрія Малишка дійсно народними. І саме завдяки особливому поетичному таланту автора, пісні «Стежина», «Київський вальс», «Вчителька» та багато інших навіки будуть у наших душах, залишаючи легкий присмак ностальгії.
Подробнее - на -