Чим відрізняється людина від інших представників флори і фауни Землі? Нехай сперечаються богослови про наявність душі у тварин, нехай біологи досліджують ступінь розумності мавп і дельфінів, одна відмінність встановлена твердо: ніяка істота Землі, крім людини, не здатна жартувати і сміятися.
Звичайно, «серйозні» люди стануть заперечувати важливість гумору, зневажливо питаючи, яка користь в простому жарті? Але тут вони абсолютно помиляються: гумор часом служить не тільки корисним, а й життєво важливим цілям. Недарма при королівських дворах протягом багатьох століть вводилася державна посада придворного блазня, який в іронічній формі нагадував придворним і королю, що з будь-якого приводу може існувати і інша точка зору. Як правило, блазень був розумною і тактовною людиною, оскільки невдалий жарт часто коштував життя.
Посмішка, як прообраз сміху, виникла кілька десятків тисяч років тому і служила сигналом вітання, безпеки, надійності, забезпеченості, достатку у житті. Коли ми хочемо підтримати і розвеселити іншу людину, ми посміхаємося, жартуємо, розповідаємо анекдоти, показуємо комічність ситуації. Але як люди вміють відрізнити смішне від несмішного, скласти гумористичну розповідь, розсмішити оточуючих? Якій логічної послідовності дій повинна слідувати людина? Яким є неврологічний, фізіологічний і психологічний механізми виникнення сміху? Дослідженню цих питань і присвячені ці міркування.У чому ж полягає роль сміху сьогодні? Насамперед, це засіб направлений на благополучне вирішення напруженої ситуації, адаптації до нової ситуації, запобігання агресії і конфлікту, зняття стресу (позитивні емоції при перегляді гумористичних телепередач). Однак слід враховувати, що будь-який засіб може бути використано і на шкоду людині. Наприклад, надмірне застосування гумору у виховних цілях переходить у глузування, що може викликати у об’єкта насмішок почуття неповноцінності і, як наслідок, агресію.Гумор і сміх є одними з ключових методів отримання доходу, як у формі плати за позитивні емоції (різні гумористичні вистави, атракціони та ігри), так і у формі асоціації з позитивними емоціями (реклама в гумористичних уявленнях, жартівливі ситуації в самому рекламному матеріалі). Окремо слід виділити антирекламу, формування негативного уявлення про особистості і явища шляхом сатири, карикатур, пісень та інших художніх стилів (згадаємо безсмертне «МОЗ попереджає …»).
Сміх та гумор відіграє велику роль у навчанні, допомагаючи формуванню логічних понять про нові речі і критичного перегляду поглядів і думок, а також руйнуванню неадекватних життєвих стереотипів – згадаємо іронічні діалоги Сократа. Учні значно легше запам’ятовують будь-який матеріал, якщо він представлений у жартівливій, смішний формі. Нарешті, з моєї точки зору, гумор є частиною мистецтва, методом самовираження людини як учасника, письменника, поета, художника, артиста, тобто як творчої особистості, або як гідного представника нашого суспільства.
Объяснение:
история нашего напрочь связана с историей нашего настоящего.
Наука история человеку нужна для понимания процессов и законов, по которым живет общество. Знать историю полезно, каждому, чтоб не повторять рас ошибок предшественников, суметь, сравнив ситуации, сориентироваться и найти правильное решение.
Также наука история очень понимать других людей: их исторически сложившиеся верования, традиции, привычки, взгляды. Даже мировоззрение и менталитет народов в целом.
История дает нам множество живых, готовых примеров причин и следствий, связей по типу «какие поступки и действия к чему приводят», примеров достижений и успехов.
Например, создание Чингисханом великолепно оснащенной, бое и дисциплинированной армии привело к завоеванию «половины мира», в том числе древнерусских земель. Одновременно с этим - е разрушению массы городов, гибели талантливых людей – ремесленников, ученых, художников средневековья.
Еще наука история дает много успешных примеров для подражания, которые вдохновляют и мотивируют современника, толкают его на новые свершения. История расставляет точки над «и»: она показывает, кто прав, а кто неправ. Вот еще один пример из истории. Многим россиянам известно имя их соотечественника, ученого-самоучки, основоположника теоретической космонавтики Константина Циолковского. Он, позже названный «отцом русских ракет», публиковал свои исследования в те годы (в конце 19-го века, точнее), когда о космонавтике почти никто из населения планеты и слыхом не слыхивал.
История в его лице дает отличный пример человека, усердно работавшего, будучи уверенным в своей правоте, несмотря на долгое полное отсутствие признания, опередившего свое время, заложившего фундамент для будущего, для нового развития общества.
В конце концов, история рассказывает нам массу интересного: любопытных фактов, загадочных событий, парадоксов, смешных и позитивных случаев, раскрывает тайны, передает бесценный опыт поколений любовь к знаниям уже влечет человека к изучению истории.