Природа відіграє важливу роль у розвитку подій у творі. Автор, уважний гач природи, наділяє її людськими думками, почуттями. В поемі простежується глибоке знання автором степової природи — опис берегів Дінця як «срібних». Ігор хвалить Дінець, що той «сторожив» його, коли він ховався в заростях річки, й чутливі гоголі й чайки попереджали про наближення людей.Наділення природи людськими якостями простежується в тому, що вона співчуває руським, попереджає їх про небезпеку, коли ігор рушив у похід — світло сонця померкло; допомагає Ігореві в його втечі з полону; Ярославна звертається до сил природи; природа озивається на поразку руських: трава никне, дерева від горя схиляються до землі.Взаємозв’язок людини і природи гаємо у порівняннях людей з птахами, звірами: із турами, соколами, воронами, зозулею. Ігор вступає в розмову з Дінцем і отримує від нього до Злиття природи з діями людей, її дійова активність — перед битвою з половцями криваві зорі світло повідають; чорні хмари з моря йдуть; земля гуде, ріки мутно течуть, прах понад полями несеться; після поразки русичів — широкий сум іде по Русі.Значна увага у творі приділяється значимості сонця — елемента природи.Сонце співпричетне до справ дійових осіб поеми. Більш того, воно зображене поетом як світило, що володіє «даром» пророкування, завбачення: «Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив, що воно тьмою всіх його вояків прикрило»; «Сонце йому тьмою путь заступало; ніч, стогнучи йому грозою, птиць збудила...».Передчуттям трагічного результату походу князя Ігоря разом з сонцем сповнена вся природа: тут і «кривавії зорі» і «земля гуде», і «ріки мутно течуть», і «порохи поля прикривають».А ось ще одна цікава поетична інтерпретація образу сонця в «Слові...»: Ярославна, яка плаче на стінах Путивля за Ігорем звертається до сонця як до людини, як до своєрідного вищого покровителя, який посилає всім тепло, світло життя. У цьому епізоді сонце олюднене, одухотворене. В іншому епізоді сонце нарівні з людьми радіє, що Ігор повертається з полону: «Сонце світиться на небесах — Ігоркнязь в Руській землі».Таким чином, автор «Слова про похід Ігорів» — уважний гач природи, є очевидцем того, про що ним написано у творі.
Жанр: балада.
Тема: відображення трагічного кохання молодої дівчини.
Мотиви балади: оспівування невмирущості справжнього кохання; уславлення вірності в коханні; співчуття до молодої дівчини, розлученої з коханим; засудження зневіри та звертання за до до ворожіння.
Ідея: невмирущість справжнього кохання та вірності.
Проблематика: кохання та розлука, батьки і діти, вірність та зрада, добро і зло, задоволення та страждання, щирість в почуттях та відсутність почуттів.
Композиція:
Експозиція: «По діброві вітер виє…».
Зав’язка: «Полюбила чорнобрива козака дівчина..».
Розвиток дії: «Любилася, кохалася, а серденько мліло..», «минув і рік, минув другий козака немає…», «мати хоче дати за старого заміж», «пішла вночі до ворожки», «тяжко мені, тяжко!».
Кульмінація: «Випий трошки сього зілля все лихо загоїть».
Розв'язка: «Взяла зілля, поклонилась», «Вмилась, напилася, Тихо усміхнулась.
Вдруге, втретє напилася І не оглянулась», «Отак тая чорнобрива плакала, співала... І на диво серед поля тополею стала».
Художні засоби.
Епітети: стан високий; лист широкий; море широке; марне зеленіє; викохав тонку, гнучку; тихо усміхнулась, по синьому морю, серце-тополенько, щиру правду.
Постійні епітети: чорнобрива дівчина, біле личко, карі оченята, милий чорнобривий.
Персоніфікація: «вітер виє, гуляє, … гне», «серце ниє», «само серце знає», «серденько знає,… мліло,… б'ється», «чуло серце недоленьку, сказати не вміло, не сказало…», «стане місяць серед неба».
Метафора: «личко червоніє», «до полудня, та й зав'яне, брови полиняють», «сиротою білим світом нудить», «сохне вона», «чорнобрива сохла», «без милого скрізь могила», «душу згубити», «дівувала», «зілля лихо загоїть», «лихо знаю», «все піде в воду», «рости … до самої хмари», «літа трачу», «хоче мене мати в землю заховати», «торішню вроду», «зілля все лихо загоїть».
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «батько, мати як чужії люди», «сонце світить — як ворог сміється», «Сохне вона, як квіточка», «Легше… в труні лежать, ніж його побачить», «Пішла стара, мов каламар», «За перший раз, як за той рік», «Полетіла, мов на крилах».
Повтори (тавтологія): «одна, одна», «любилася, кохалася», «Минув і рік, минув другий», «Позаторік знала, позаторік і зіллячка», «Серед степу пала, Пала …», «Плавай, плавай …», «Рости, рости…», «Все вгору та вгору», «До схід сонця, ранісінько»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Полюбила …», «Якби знала…», «Не співає…», «Скажи …»
Повтори (рефрен, приспів): «Плавай, плавай, лебедонько! По синьому морю», «По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу».
Повтори (епіфора, єдинозакінчення): «…Вмилась, напилася, … Вдруге, втретє напилася».
Риторичний оклик: «Одна, одна, як сирота На чужині, гине!», «Край світа полину!», «Бабусенько, голубонько!», «Тяжко мені, тяжко!», «Ні! Вже не вернуся!», «Мамо моя!», «Доле моя!»,
Риторичне звертання: «Плавай, плавай, лебедонько!», «Рости, рости, тополенько!», «Скажи йому, моє серце!», «Боже милий, Боже!..», «Подивися., тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору».
Риторичне запитання: «Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?», «Чи довго їй одинокій на сім світі жити?..», «Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..», «А хто ж її головоньку Буде доглядати?», «Хто догляне, розпитає, На старість
Пестливі слова: серденько, личко, козаченько, раденькі, недоленьку, бабусенько, голубонько, лебедонько, тополенько, головоньку, ранісінько
Антитеза (протиставлення): «День і ніч воркує», «чи діжду я, чи не діжду пари», «По тім боці — моя доля, По сім боці — горе»
Контраст (антонімічні пари): «Полюбила — не спинила: Пішов — та й загинув...», «воркує,…а ніхто не чує...», «Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть», «біжиякомога; Що б там не кричало, Не оглянься, поки станеш», «милий чорнобривий Співає, гуляє, А я плачу», «плакала, співала».
Метаморфоза: «Отак тая чорнобрива …серед поля Тополею стала».
Віршований розмір: коломийковий вірш з розбивкою на два рядки (8 + 6 = 14 складів)