Ледь-ледь розвиднілось, у конюшню прийшов Степан. Всю ніч він не спав - не мав спокою через коня. Його тривожили думки. То були справжні муки совісті. - Нащо було коня батогом бити? - картав він себе. - Хіба я не знаю, що то за кінь? Знаю. Це білий кінь, це ж майже людина. Він же розумніший за мене. Та й то правда - він з циркових коней, а я? Що я бачив у житті? Виріс сиротою, без батька. Вчитися - не вчився, у школу не було в чому ходити. Все життя - чорна робота від ранку до ночі. Може, тому я такий злий? Єдине, що люблю і знаю - коні. Так ось, коня ні за що образив. Ну, тепер все буде інакше. Нехай тільки я його знайду. Не любить він привід крутити - не посилатиму. І до міста нехай інші їздять. Буду його інколи відпускати самого попастися, нехай дитинство згадає. І незугарний чоловічок з сіро-землистим обличчям та брудними корявими руками, обягнувши на голову сірого пом*ятого кашкета, подався у степ - шукати Шептала.
Пізньої осені оголилися дерева та кущі. Відразу навкруги стало багато простору та повітря. Але це не дуже втішає, бо сонце вже рідко світить. А якщо воно світить, то вже майже не гріє.
Кожного дня зі свого вікна я бачу одну ту ж саму осінню картину. Зазвичай небо сіре, похмуре, ніби налите свинцем. Останні птахи відлітають на південь: тільки й видно мандрівників у височині. Залишаються лише птахи, такі ж сірі, чорні та коричневі, як івесь пейзаж навколо. Це ворони, горобці тощо. Яскраве листя, яке ще донедавно встеляло землю яскравим килимом, набуває сумного темно-коричневого кольору.
Часто йдуть дощі, тому в провулці за моїм будинком розводиться грязюка. Іноді вона підмерзає вночі, бо ночі стають все холоднішими. Де-не-де випаде в листопаді гарна сонячна днина. Всі зустрічають її як рідну, цінуючи сонце! А ще нещодавно, влітку, ніхто не звертав на таке уваги.
Пізньої похмурої осені добре сховатися в теплій домівці з яскравим електричним освітленням. Добре пити гарячий чай біля комп’ютера та слухати, як стукотить холодний дощ по віконних шибках. Чути, як надворі дме холодний вітер, хитає деревав палісаднику та гудить на електричних дротах. З вікна видно, що перехожі з парасольками чи в капюшонах майже біжать вулицею, щоб скоріше дістатися додому.
Він зізнався куди я чому збирається