У мальовничому куточку нашої держави, на Чернечій горі, спить вічним сном наш Великий Кобзар. Знизу несе свої води могутній Дніпро, а з гори видно і «лани широкополі», і милу серцю Україну. Як мріяв, як заповідав.
Майже все своє життя Шевченко прожив за межами Батьківщини, але ніколи не забував її. Не забував він і своїх земляків – українців. Образи України й рідних людей змальовані в усіх його творах.
Уже в ранній творчості Шевченка перед нами постає козак-лицар, наділений надзвичайною силою та мужністю, непримиренний у боротьбі. Гордий, сильний, як лев, козак був гідним прикладом для наслідування. Була колись і слава, і воля, але все це в минулому:
Було колись панували,
Та більше не будем.
На місцях славетних боїв чорніють могили, а над «лицарськими синами» панують злії люди»:
…скрізь у славній Україні
людей у ярма запрягли
Пани лукаві».
Немає більше зелених садочків – повсихали, біленькі хати – повалялись, «ставки бур’яном поросли», а люди «німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть». Кобзар докоряє українцям за бездіяльність, пасивність.
У своїй знаменитій поемі «І мертвим, і живим…» митець засуджує українське панство й перевертнів за те, що вони цураються України, своїх «братів незрячих гречкосіїв», зневажають українську мову, культуру, низько схиляються перед чужими:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
Кобзар закликає не цуратися рідного народу, мови.
Лише коли збудуться всі поетові бажання, коли обіймуть «найменшого брата», тоді настануть для України найкращі часи, і «світ тихий, невечірній ясно засіяє».
Закарбуймо у своїй пам’яті рядки зі славнозвісного твору, бо й ми є адресатом послання, спрямованого у вічність.
Спершу слід зазначити, що таке балада? Бала́да — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, соціально-побутового характеру з своїм драматичним сюжетом, де розкривається характер головного героя.Українські народні балади відносяться до одного з найскладніших видів усної народної творчості. Основою тематики українських народних балад часто є фантастичні, незвичайні події. На відмінну від родинно-побутових чи суспільно побутових пісень, де події обмежуються лише повсякденним життям, балади зображують дещо неординарні події. Сильного психологічного ефекту в українських народних баладах досягають за до зображення драматизму подій, душевних та емоційних переживань. Таким чином можна стверджуват,що "Тополя" видатного Козаря, це балада, адже Шевченко створив її на основі народної пісні-балади "Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси»".«Тополя» — одна з ранніх балад Т. Шевченка. Де автор відображає глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим.Змальовуючи в баладі перетворення дівчини на тополю, Шевченко підкреслює нерозривний зв'язок людини з природою,використовує народну символіку (Лебедонька, треті півні, місяць, калина, соловейко, рушники).
У мальовничому куточку нашої держави, на Чернечій горі, спить вічним сном наш Великий Кобзар. Знизу несе свої води могутній Дніпро, а з гори видно і «лани широкополі», і милу серцю Україну. Як мріяв, як заповідав.
Майже все своє життя Шевченко прожив за межами Батьківщини, але ніколи не забував її. Не забував він і своїх земляків – українців. Образи України й рідних людей змальовані в усіх його творах.
Уже в ранній творчості Шевченка перед нами постає козак-лицар, наділений надзвичайною силою та мужністю, непримиренний у боротьбі. Гордий, сильний, як лев, козак був гідним прикладом для наслідування. Була колись і слава, і воля, але все це в минулому:
Було колись панували,
Та більше не будем.
На місцях славетних боїв чорніють могили, а над «лицарськими синами» панують злії люди»:
…скрізь у славній Україні
людей у ярма запрягли
Пани лукаві».
Немає більше зелених садочків – повсихали, біленькі хати – повалялись, «ставки бур’яном поросли», а люди «німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть». Кобзар докоряє українцям за бездіяльність, пасивність.
У своїй знаменитій поемі «І мертвим, і живим…» митець засуджує українське панство й перевертнів за те, що вони цураються України, своїх «братів незрячих гречкосіїв», зневажають українську мову, культуру, низько схиляються перед чужими:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
Кобзар закликає не цуратися рідного народу, мови.
Лише коли збудуться всі поетові бажання, коли обіймуть «найменшого брата», тоді настануть для України найкращі часи, і «світ тихий, невечірній ясно засіяє».
Закарбуймо у своїй пам’яті рядки зі славнозвісного твору, бо й ми є адресатом послання, спрямованого у вічність.