Відповідь:
що не помістилося - те в коментарях. Якщо завелика відповідь, то можете скоротити.
1. Михайлик - головний герой автобіографічної повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять». У творі розповідається про один рік з життя бідного сільського хлопчика на фоні тих подій, які переживало українське село після громадянської війни.
2. Портрет і зовнішність героя. Так як повість автобіографічна і розповідь у ній ведеться від першої особи, то портрету Михайлика у книзі немає. Але його можна собі уявити з того, як говорять про нього герої твору. Мені Михайлик здається худеньким невисоким білявим хлопчиком, розповідаючи про свого дідуся Демʼяна і його нелегку долю, автор пише, що «і наоралися, i насiялися, i накосилися його усi бiлявi сини й онуки», також є згадка, що Михайлику у повісті девʼять років. Він з бідної родини, тому що у них не було грошей на взуття. Хлопчик з сумом дивився на «свої босi посинiлi ноги», а одного разу взимку навіть чкурнув босоніж на ковзанку. А ще мені здається, що у нього такі ж як у діда «сіро-блакитнаві» очі, в яких стрибають веселі бісики.
3. Риси характеру:
а) чемний; Михайлик чемна і вихована дитина. Він вітається з усіма односельцями, знає, що старших потрібно поважати.
б) добрий; Михайлик дуже добрий і жалісливий. Саме тому він пошкодував жебрачку з маленьким сином і віддав дитині майже все насіння, яке ніс до Юхрима Бабенка, щоб обміняти його на книжку. Коли жінка сліз-но подякувала йому, то Михайлик «теж мало не заплакав з жалю...»
в) працьовитий; Як будь-яку селянську дитину Михайлика з маленького привчають до роботи. Хлопець каже: « я.. охоче допомагаю дiдусевi, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по веснянiй водi i зiллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городi i не вважаю себе ледащом».
г) шанобливий; Михайлик з повагою ставиться до старших. Те з яким теплом він згадує своїх дідуся, бабусю, матір свідчить про те, що він дуже любить і поважає їх. Наприклад, згадуючи матір автор пише, що : «…перед людянiстю, скромнiстю i мудрістю» своєї матері він «й досi схиляю свою, вже посивiлу голову»
д) кмітливий. Хлопець дуже кмітливий, а його гострий, але ще зовсім дитячий розум дивують, а інколи по-доброму веселять не лише батьків, але й інших людей. Він знає коли можна пожартувати, а коли цього робити не варто. Швидко зметикував як виміняти на ярмарку за крашанки книжку.
е) цілеспрямований; Михайлик цілеспрямований. У своєму прагненні знайти нову книжку для читання, він хоч і соромиться, але все ж таки звертається до поповича. Попович жорстоко поглузував з маленького хлопчи-ка, підсунувши йому книгу «Космографія», але хлопʼя наполегливо самостійно намагається розібратися в цій трудній науці. Своєму другові він при цьому каже: «Ще втямлю! То спочатку трудно».
є) допитливий. Михайлик дуже допитливий. Коли дідусь йому розповідаю про лебедів, які несуть на своїх крилах життя, то хлопець хоче дізнатися і що ж таке життя, і які у сонця ключі, і що ними можна відкрити, і навіть турбується чи не загубить сонце ці ключі випадково.
4.Прагнення героя:
а) жага до навчання; Михайлик понад усе на світі мріє про навчання. «Я скажу, що дуже хочу, i хай учителька не вельми печалиться — їй-бо, наздожену прогаяне».
б) любов до природи; Хлопчик дуже любить природу. Вона для нього жива, здатна відчувати і біль і радість. Михайлик признається, що це його мати перша навчила «мене любити роси, легенький ранковий туман, п'ян-кий любисток, м'яту, маковий цвiт, осiннiй гороб i калину, вона першою показала, як плаче од радостi дерево, коли надходить весна, i як у розквiтлому соняшнику ночує оп'янiлий джмiль».
в) пізнати світ; Михайлик читаючи книги, слухаючи історії свого дідуся, зрозумів, що світ довкола великий і дивовижний. Слова про те, що навчання – це можливість вийти в люди і пізнати світ, автор вкладає в уста Марʼяни, яка просить хлопця: «I вчися, Михайлику, та так учися, щоб усi знали, якi то мужицькi дiти. Хай не кажуть нi пани, нi пiдпанки, нi рiзна погань, що ми тiльки бидло».
г) читання книг та написання власних творів. У Михайлика була така пристрасть до читання, що він читав практично все, що потрапляло йому до рук: і гарних книг і «мотлох». Про ці книги автор сказав: «I вже тодi менi однi слова сяяли, мов зорi, а iншi туманили голову». А після того, як Михайлик вперше потрапив до зви-чайного сільського театру, то він ще й загорівся ідеєю написання пʼєси. І віднісся до цього дуже серйозно: «…почав докопуватися, як пишуться п'єси i що означають — дiя, картина, ява та iнша премудрiсть».
Пояснення:
Маруся одразу заворожує читача своєю вродою, розумом, охайністю, ставленням до батьків, працелюбністю.
"От і виросла їм на втіху, та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька... Очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку". І я уявляю цю чарівну, вродливу дівчину з довгими косами в українському вбранні. Батьки раділи такому "сонечку", такій "квіточці", такій донечці, яку "дав їм Бог". А що вже за помічниця матері! І пряде добре, і вишиває, і піч топить, і "вже мати за нею було ніколи не поспішиться".Як же хотілося моїй улюбленій героїні щастя, бути завжди разом із коханим, вийти заміж. Та соціальні перешкоди стають на шляху їхнього кохання. Василеві треба було йти в солдати, тому Наум Дрот відмовляє віддати свою дочку заміж.
Маруся ж не може уявити собі подальшого життя без Василя, вона просить батьків не розлучати її з парубком. "Хоч один годочок дайте мені з Василечком прожити, щоб і я знала, що то за радість на світі".ак хочеться їй чимось до , розрадити їй душу.
Вона, така покірна, богобоязлива, весь час ніби перебуває у передчутті лиха, горя. Воно й сталося... Дівчина застудилась і померла. Жаль обох — і її, і Василя.
Маруся — один із кращих персонажів української прози, її окраса і гордість. Вона є моєю улюбленою героїнею.
Объяснение:
вроде бы так
Б.скульптурою Мікеланджело