Повість-казка Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» — це твір про дитячу фантазію й дружбу, про дорослі проблеми і віру в диво, про сучасність і далеке минуле.
Софійка — звичайна школярка, яку, як і інших, змушують допомагати батькам, доглядати молодших братиків або сестричок. Як і кожна дівчинка, Софійка довго підбирає одяг, щоб привернути увагу хлопця. Вона щирий друг, готовий прийти на до ризикуючи власним життя, дещо авантюристична, щира, відверта, співчуває чужому горю, смілива, відповідальна, розумна.
Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість.
Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі.
Творчість відомого українського письменника Б. Харчука вчить кожного з нас виховувати в собі бережливе ставлення до оточуючої природи, до її краси. Його твори здатні з самого дитинства прищепити читачам риси доброти, чуйності і відповідальності за оточуючий нас світ. Частіш усього ми бачимо непорозуміння людей до тих, хто знаходить підтримку і порозуміння саме у природі. На основі прочитаних мною творів я маю змогу зробити висновок, що людина і природа міцно і назавжди взаємопов’язані друг з другом. І тому ми повинні сприймати оточуючу нас природу не тільки очима, а й серцем і душею.
Ми повинні наслідувати справі героя творів Б. Харчука та робити все, що є в наших силах для збереження природи, для її розуміння і для найбільшого з нею зближення. Ніколи не слід знищувати рослинний світ, ніколи не слід ображати тварин, бо все те, що нас оточує у житті – теж живе. Прикладом для нас може служити Планетник – герой однойменного оповідання Б. Харчука, про якого він написав: «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави – усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це ж саме говорить багато повір’їв та народних легенд українського народу, які досить часто зустрічаються у творах письменника.
Для більшості творів Б. Харчука притаманна думка про збереження природи і її краси, і саме цю думку ми ніколи не повинні забувати, зробивши прикладом для себе і своїх вчинків героїв творчості письменника. Для того, щоб стати гідним членом нашого суспільства, «щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».
Відповідь:
Нещодавно я прочитала захоплюючу повість по дружбу хлопчика Сашка з вовком. Зі справжнім вовком Сіроманцем.
Автор любить природу. У творі він точно передає образи усіх героїв. Можливо, в образі Сашка він описував себе у дитинстві. Коли ми читаємо, то переживаємо разом з героями.
Хоч вовк був старим та сліпим, після зустрічі з Чепіжним, почалося справжнє полювання на Сіроманця. Тільки тоді, коли людина живе в гармонії з природою, вона відповідає взаємністю. Хлопчик сміливий, бо знає: тварини відчувають добрих та злих людей, тому ставляться до них по-різному. Сподобалось мені те, що в творі Сашко не боїться Чепіжного, відстоює свою думку, говорить йому правду. Він також співчуває сліпому Сіроманцю. Навіть відправився в далеку дорогу, бо мав надію та прагнув вилікувати зір вовка. Хлопчик щасливий, що люди верталися з ловів ні з чим, бо тварина врятувалася втечею.
Мене вразила відданість Сіроманця, адже він сам повернувся до Сашка, їхня чудова та незвичайна дружба.
Пояснення: