«Енеїда» відомого українського письменника І. Котляревського відображує яскраву картину життя українського народу з усіма його позитивними і негативними сторонами. За образами троянців і Енея, яскраво зображеними в поемі, добре упізнаються наші співвітчизники того часу, що втілюють в собі риси представників різних верств суспільства. Окреме місце у творі відведене зображенню чиновників та панів, їхнього неробства і лінощів, збагачення й життя за рахунок інших.
Як стверджує автор, боги тільки й роблять, як сваряться, гуляють та п’ють. А всі нещастя Енея, головного героя поеми, пов’язані лише з тим, що на нього розгнівалася Юнона. Богиня прагне зробити усе, щоб знищити парубка. Вона приходить до Еола, батька усіх вітрів, і просить його зчинити бурю на морі, обіцяючи богові «дівку чорнобриву, смачну, гарну, уродливу». Відверто кажучи, Юнона дає Еолові звичайного хабара. Але Еней, потрапивши в халепу і не розгубившись, обіцяє Нептуну за порятунок купу грошей. «Нептун здавна був дряпіжка», — так характеризує автор морського бога. З того, що представляє нам Іван Котляревський у своїй поемі, ми бачимо, що у світі богів, так само, як і у світі людей, той сильніший, хто має більше грошей і дасть більшого хабара.
Розлютившись на богів, які ставлять перепони, Еней проголошує так звану «молитву», яка більше схожа на прокляття в їхній бік. У цій молитві Еней говорить, що боги зовсім не цікавляться долями звичайних смертних людей. Наприклад, Плутона він характеризує такими словами:
«Завів братерство з дияволами
І в світі нашими бідами
Не погорює ні на час».
Отже, боги у цьому творі дуже нагадують можновладців, яких не турбує доля простих людей. Вони тільки й можуть, що користуватися працею інших, збирати жертвоприношення і податки.
За те, що звичайні людські пани живуть нечесно, після смерті вони опиняються у пеклі:
«Панів за те там мордували
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів».
А у пеклі можновладців змушують робити все те, що у реальному житті виконували кріпаки та звичайні селяни. Пани возять дрова, косять очерет та роблять усю іншу господарську роботу. Однак і в раю є пани, та «тільки трохи сього дива, не квапляться на се вони!».
За уявою Івана Котляревського, найбільша частина грішників у пеклі — це представники чиновництва, тобто писарі, підсудки, судді, бургомістри, ратмани та інші. Всі вони так само отримують у пеклі по заслугах, адже теж брали хабарі і не судили по правді.
У своїй поемі «Енеїда» І. Котляревський висміює представників вищого світу, які проводять своє життя у пихатості, ненажерливості і хабарництві. Письменник робить це в дусі народних уявлень і щиро вірить у те, що після смерті такі люди будуть покарані, а інші — нагороджені, пани потраплять у пекло, а холопи — в рай.
Дуже часто, коли я йду зі школи, мене турбують спокійні в дрімоті вулиці, замріяні тьмяні будинку. Коли я йду додому я здійснюю цікаве швидкоплинне подорож, я наче відкриваю похмурий завісу сонного міста і знаходжу навіть в цьому щось унікальне і красиве та це дуже просто, потрібно лише запалити в собі ниточку фантазії... і все змінюється... Сірі будинки світилися яскраво-жовтими квадратиками, а в цих яскравих віконцях вирувало життя, жили різні долі різних людей. Але в цьому я не хотіла розбиратися, навіть не дивлячись на свою легкість їх долі надійно приховували тонкі ажурні мережива або навпаки таємничі темні шторив цьому щось є... Тонкий місячний шлейф огортав глибокі снігові шапки, далеку лісову далечінь, цей шлейф, чим далі спускався від місяця, тим більше розсипався на загадкову алмазну доріжку, яка входила в танець сніжинок, і тут все починало грати, зима знаходить свій справжній святковий дух! Де панує гармонія і краса! Доторкнутися до зірки... я думаю, багато б не відмовилися від такої пропозиції, але ці небесні світила так далекі, що нам залишається лише мріяти гати за їх неповторним блиском. Але в моєму маленькому казковому зимовому \" світі" можна все! Тут є одне єдине правило це - мрій і фантазуй! Коли подивишся вгору, кожна повітряна хитромудра сніжинка щось танцює! Будь то королівський вальс або місячна - хода Майкла Джексона, руху сніжинки граціозні і швидкі, але, не дивлячись на їх швидкість я встигаю помітити в них природне зв'язаність, і без них зима була б неповноцінною! А тепер я дивлюся на зірки, і створюється враження, що блиск маленької зірочки, спускаючись на землю, одягає на себе білосніжні вбрання і стає усіма нами вже знайомої сніжинкою, ось це здорово! І ось одна сніжинка самотньо приземлилася на мою теплу рукавичку, я відчула щось яскраве і світле, ніби це справді світ який-небудь самотньої зірочки з іншої галактики так довго летів на землю, тільки що б прилетіти до мене на руку, ось вона природна турбота! Це справжнє тепло! Щось космічне... здається неможливим... а насправді це все неможливе можна \"перешити\" нитками фантазії... і все вийде!
«Енеїда» відомого українського письменника І. Котляревського відображує яскраву картину життя українського народу з усіма його позитивними і негативними сторонами. За образами троянців і Енея, яскраво зображеними в поемі, добре упізнаються наші співвітчизники того часу, що втілюють в собі риси представників різних верств суспільства. Окреме місце у творі відведене зображенню чиновників та панів, їхнього неробства і лінощів, збагачення й життя за рахунок інших.
Як стверджує автор, боги тільки й роблять, як сваряться, гуляють та п’ють. А всі нещастя Енея, головного героя поеми, пов’язані лише з тим, що на нього розгнівалася Юнона. Богиня прагне зробити усе, щоб знищити парубка. Вона приходить до Еола, батька усіх вітрів, і просить його зчинити бурю на морі, обіцяючи богові «дівку чорнобриву, смачну, гарну, уродливу». Відверто кажучи, Юнона дає Еолові звичайного хабара. Але Еней, потрапивши в халепу і не розгубившись, обіцяє Нептуну за порятунок купу грошей. «Нептун здавна був дряпіжка», — так характеризує автор морського бога. З того, що представляє нам Іван Котляревський у своїй поемі, ми бачимо, що у світі богів, так само, як і у світі людей, той сильніший, хто має більше грошей і дасть більшого хабара.
Розлютившись на богів, які ставлять перепони, Еней проголошує так звану «молитву», яка більше схожа на прокляття в їхній бік. У цій молитві Еней говорить, що боги зовсім не цікавляться долями звичайних смертних людей. Наприклад, Плутона він характеризує такими словами:
«Завів братерство з дияволами
І в світі нашими бідами
Не погорює ні на час».
Отже, боги у цьому творі дуже нагадують можновладців, яких не турбує доля простих людей. Вони тільки й можуть, що користуватися працею інших, збирати жертвоприношення і податки.
За те, що звичайні людські пани живуть нечесно, після смерті вони опиняються у пеклі:
«Панів за те там мордували
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів».
А у пеклі можновладців змушують робити все те, що у реальному житті виконували кріпаки та звичайні селяни. Пани возять дрова, косять очерет та роблять усю іншу господарську роботу. Однак і в раю є пани, та «тільки трохи сього дива, не квапляться на се вони!».
За уявою Івана Котляревського, найбільша частина грішників у пеклі — це представники чиновництва, тобто писарі, підсудки, судді, бургомістри, ратмани та інші. Всі вони так само отримують у пеклі по заслугах, адже теж брали хабарі і не судили по правді.
У своїй поемі «Енеїда» І. Котляревський висміює представників вищого світу, які проводять своє життя у пихатості, ненажерливості і хабарництві. Письменник робить це в дусі народних уявлень і щиро вірить у те, що після смерті такі люди будуть покарані, а інші — нагороджені, пани потраплять у пекло, а холопи — в рай.