У меня так
Правда не очень кратко(
Коли Іван Сила тільки почав помічати свої здібності, вирішив він піти на «Шоу талантів».
От він вже стоїть перед великою залою, де буде все проходити. Всередині було дуже багато людей, подивитися прийшло майже пів міста. Іван одразу пішов за куліси готуватися, він виступав третім. Через декілька хвилин все почалося. Першим виступав Тарас Лисиця. Це силач зі столиця. Багато хто його знав. Як тільки він вийшов на сцену зал почав аплодувати і підтримувати його. Спочатку він підіймав штангу вагою 100 кг, потім він забивав цвяхи в дерев’яну дощечку руками. Коли виступ закінчився по залі пройшлася ще одна хвиля оплесків. Судді його дуже хвалили і звичайно ж він перейшов у другий етап конкурсу.
Коли виступав другий учасник, Тарас підійшов до Івана:
- Привіт, мене Тарас звати. А тебе як?
-Я Іван.
- І що в тебе за талант?
- Мені здається що я досить сильний. Наприклад, коли на роботі всі підіймають один мішок, я можу підняти чотири.
- А ким це ти працюєш, що мішки таскаєш? – засміявся Тарас.
- Грузчиком на вокзалі. Я сюди на заробітки з села приїхав, -спокійно відповів Іван.
- З села? - ще дужче розсміявся той. – І ти думаєш, що в тебе є шанси після мого виступу?
- Думаю, є.
Може Іван хотів ще щось сказати, але ведучий оголосив його ім’я. Іван вийшов на сцену, розказав трішки про себе і почався виступ. Він рвав залізні ланцюги, гнув пальцями цвяхи, підняв штагу вагою в 160 кг. Всі почали йому аплодувати. Вкінці він лежав на розбитому склі, тримаючи на собі 500 кг ваги. Коли виступ закінчився, всі аплодували стоячи. Він також перейшов у другий етап. Іван Сила пішов за куліси і зустрівся там з Тарасом Лисицею.
- Це.. Т-ти.. Як..? Мене тренували найкращі спортсмени, і якийсь простак з села зміг виступити краще мене??
- Виходить, що так. Не має значення звідки ти, головне, хто ти…
Відповідь:
Пояснення:
Кожен з нас був в прекрасному віці. Дитинство несе за собою теплий слід спогадів, відчуття ранкової мокрої та такої свіжої роси. Пригоди з друзями, шкільні події які міцно огортають тебе одинадцять років, та найдорощі такі ніжні мамині руки, ласкавий погляд який гріє душу протягом усього життя. Саме це приносить мені щиру радість дитинства й незабутні хвилини...