вірш «ти знаєш, що ти — людина…» входить до збірки «земне тяжіння». у ньому в. симоненко очищує від бруду, підносить з болота розтоптану в роки сталінського свавілля людську гідність. наче нічого нового, невідомого читачеві не говорить поет. але він здатний перевернути душу, примушує замислитися над таким простим і водночас складним запитанням:
ти знаєш, що ти — людина?
ти знаєш про це чи ні?
поезія має глибокий філософський підтекст. людина повинна знати, що вона не бездушний гвинтик. саме людина створює цей світ, і вона має про це пам’ятати, шанувати свою гідність. вона повинна усвідомлювати, що має право на свободу, на визнання своєї людської гідності, на можливість жить так, як вона хоче, і, звичайно, право на щастя. людина — це цілий світ. вона особлива, неповторна особистість:
усмішка твоя — єдина,
мука твоя — єдина, очі твої — одні.
вірш спонукає замислитись кожного: чи так я живу? чи гідний я високого імені людини? що слід зробити, аби залишити по собі добру пам’ять, бо ж
завтра на цій землі
інші ходитимуть люди,
інші кохатимуть люди…
а сьогодні все — озера, гаї, степи — для тебе. отож проживи життя гідно, достойно людини, передай нащадкам те, що отримав у спадок від пращурів. на такі роздуми наводить вірш. людина повинна відчути власну значущість, власну гідність на цьому світі.
Олесь вирішив що якщо вони так до мене то і я так до вас він пішов та заховався Дідусь через 1 день знайшов Олеся тай зрозумів що він себе вів не правильно він вибачився і завжди поважав все те що й Олесь.