Серед творів, прочитаних за шкільною програмою у 8-му класі, повість-казка Ю. Винничука «Місце для дракона» вразила мене найбільше. Це дуже незвична оповідь, тому що авторові вдалося знищити стереотипи, які є в пересічного читача. Адже кожен із нас упевнений, що дракон є втіленням зла, а лицар-визволитель — добра.
Добро і зло у повісті Юрія Винничука помінялися місцями: люди стали потворами, а дракон Грицько більше людина, ніж мешканці галицького князівства Люботин, де відбуваються події. Читаючи твір, ми розуміємо, що автор, змальовуючи персонажів, використовує алегорію. Словник дає нам таке визначення цього терміна: «Алегорія б двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями». Поміркуймо, у чому ж алегоричність образів казки-повісті «Місце для дракона»?
Головні герої твору Ю. Винничука — схожий на метелика добрий дракон Грицько, який пише вірші; мудрий пустельник, що навчає його грамоти, та хитрий князь, який прагне смерті чудовиська. На мою думку, в образі дракона Юрій Винничук зобразив щиру людину, яка не прагне робити іншим зла. Вона талановита, розумна, мрійлива, наївна та довірлива. Князь — утілення підступної, підлої людини, яка заради досягнення своїх цілей здатна йти до кінця, руйнуючи все на своєму шляху, навіть людські долі. Такі особистості уміють увійти в довіру, а потім зрадити друзів, морально знищивши їх. В образі пустельника змальовано досвідчену, розумну людину, яка уміє відрізняти добро від зла, бачити справжню сутність особистості, не зважаючи на зовнішність. Такі люди уміють навчати інших, піклуватися про них, це мудрі наставники, які люблять своїх вихованців та вірять у них.
Власне, в образах дракона та пустельника показані порядні люди, які не чинять зла, а роблять все для того, щоб світ став кращим. Змальовуючи образ князя, автор нагадує нам, якими не треба бути, а також указує на особистостей, яких треба уникати.
Вважаю, що всі ми бачили у своєму житті й людей, схожих за характером на дракона Грицька, а також подібних до люботинського володаря чи на дбайливого пустельника. Мені хотілося б, щоб доля давала нам більше зустрічей із «драконами» та «пустельниками», а не з підступними «князями»!
Як тільки перші весняні промені пробіглися по землі, у лісі відкрила очі квіточка. Солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо. Бр-р-р, - здивувалася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо. Чому все таке сумне? – запитала сама себе. І набравши у стебельце побільше повітря, гукнула:- Агов! Є хтось? Відізвіться!У відповідь тиша...- Аго-о-ов!..- Тут я, - почувся поряд голос.- Ой, - від несподіванки квіточка аж підстрибнула.А на неї усміхаючись дивилася білосніжна красуня. Витончені лінії пелюсток, тоненьке стебельце і неймовірно сонячна посмішка. - Ти хто? – замилувалася квіточка.- Я твоя сестричка, - відповіла та.Але помітивши, що квіточка геть розгубилася, пояснила:- Ми з тобою проліски. Ми діти весни. Ми першими серед усіх квітів сповіщаємо про те, що зима позаду.- І я теж така гарна?- Звісно. Ось поглянь, - і білосніжка показала сестричці у дзеркальце води. А звідти дивилося два гарних личка. - Та ми ж близнючки! – заплескала листочками квіточка.- Еге-ж! Ми схожі. І нас дуже багато. Озирнися лишень навколо.А у весняному повітрі вже звучала пісня: Ми весняні діточки,Білосніжні квіточки.Землю прикрашаємо,Килимом встеляємо.Про весну віщуємо,Радість всім даруємо.Так сотні молочно-білих пролісків будили своїм співом природу. Вступала у свої права весна.
Як тільки перші весняні промені пробіглися по землі, у лісі відкрила очі квіточка. Солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо. Бр-р-р, - здивувалася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо. Чому все таке сумне? – запитала сама себе. І набравши у стебельце побільше повітря, гукнула:- Агов! Є хтось? Відізвіться!У відповідь тиша...- Аго-о-ов!..- Тут я, - почувся поряд голос.- Ой, - від несподіванки квіточка аж підстрибнула.А на неї усміхаючись дивилася білосніжна красуня. Витончені лінії пелюсток, тоненьке стебельце і неймовірно сонячна посмішка. - Ти хто? – замилувалася квіточка.- Я твоя сестричка, - відповіла та.Але помітивши, що квіточка геть розгубилася, пояснила:- Ми з тобою проліски. Ми діти весни. Ми першими серед усіх квітів сповіщаємо про те, що зима позаду.- І я теж така гарна?- Звісно. Ось поглянь, - і білосніжка показала сестричці у дзеркальце води. А звідти дивилося два гарних личка. - Та ми ж близнючки! – заплескала листочками квіточка.- Еге-ж! Ми схожі. І нас дуже багато. Озирнися лишень навколо.А у весняному повітрі вже звучала пісня: Ми весняні діточки,Білосніжні квіточки.Землю прикрашаємо,Килимом встеляємо.Про весну віщуємо,Радість всім даруємо.Так сотні молочно-білих пролісків будили своїм співом .
Серед творів, прочитаних за шкільною програмою у 8-му класі, повість-казка Ю. Винничука «Місце для дракона» вразила мене найбільше. Це дуже незвична оповідь, тому що авторові вдалося знищити стереотипи, які є в пересічного читача. Адже кожен із нас упевнений, що дракон є втіленням зла, а лицар-визволитель — добра.
Добро і зло у повісті Юрія Винничука помінялися місцями: люди стали потворами, а дракон Грицько більше людина, ніж мешканці галицького князівства Люботин, де відбуваються події. Читаючи твір, ми розуміємо, що автор, змальовуючи персонажів, використовує алегорію. Словник дає нам таке визначення цього терміна: «Алегорія б двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями». Поміркуймо, у чому ж алегоричність образів казки-повісті «Місце для дракона»?
Головні герої твору Ю. Винничука — схожий на метелика добрий дракон Грицько, який пише вірші; мудрий пустельник, що навчає його грамоти, та хитрий князь, який прагне смерті чудовиська. На мою думку, в образі дракона Юрій Винничук зобразив щиру людину, яка не прагне робити іншим зла. Вона талановита, розумна, мрійлива, наївна та довірлива. Князь — утілення підступної, підлої людини, яка заради досягнення своїх цілей здатна йти до кінця, руйнуючи все на своєму шляху, навіть людські долі. Такі особистості уміють увійти в довіру, а потім зрадити друзів, морально знищивши їх. В образі пустельника змальовано досвідчену, розумну людину, яка уміє відрізняти добро від зла, бачити справжню сутність особистості, не зважаючи на зовнішність. Такі люди уміють навчати інших, піклуватися про них, це мудрі наставники, які люблять своїх вихованців та вірять у них.
Власне, в образах дракона та пустельника показані порядні люди, які не чинять зла, а роблять все для того, щоб світ став кращим. Змальовуючи образ князя, автор нагадує нам, якими не треба бути, а також указує на особистостей, яких треба уникати.
Вважаю, що всі ми бачили у своєму житті й людей, схожих за характером на дракона Грицька, а також подібних до люботинського володаря чи на дбайливого пустельника. Мені хотілося б, щоб доля давала нам більше зустрічей із «драконами» та «пустельниками», а не з підступними «князями»!