Одного разу миша помітила, що господар ферми поставив мишоловку. Вона розповіла про це курці, вівці і корові. Але тварини хором відповідали: «Мишоловка – це твої проблеми, до нас вона ніякого відношення не має!»
Трохи пізніше в мишоловку попалася змія – і вкусила дружину фермера. Намагаючись її вилікувати, дружині приготували суп з курки. Потім зарізали вівцю, щоб нагодувати всіх, хто приїхав відвідати хвору. І, нарешті, зарізали корову, щоб гідно нагодувати гостей на похоронах.
І весь цей час, миша ігала за тим, що відбувається через дірку в стіні і думала про речі, які ні до кого ніякого відношення не мають.
Мораль: Якщо Вас щось не стосується напряму, не думайте, що це щось не вдарить Вас по голові.
Объяснение:
Образи велетнів роману Франсуа Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель"
Образи різноманітних велетнів часто зустрічаються на сторінках французьких та німецьких казок. Там їх зображено злими, жорстокими, підступними, часто — людоїдами, яких все ж таки вдається перехитрити звичайним людям. Франсуа Рабле теж узяв для свого роману сюжет, добре відомий у французькій народній творчості — це комічні хроніки (літопис) "про великого і здоровезного" велетня Гаргантюа. Та й мова оповіді про життя та діяльність трьох поколінь велетнів, Гран-гузьє, Гаргантюа, Пантагрюеля, витримана у тоні веселої, грубуватої сатири, висміюванню всіх пороків, притаманних тогочасному суспільству. І хоча Рабле зі смаком описує всі подробиці їхнього тілесного життя, перераховує, скільки їжі, одягу їм потрібно, та головне у романі не це. Завдання письменника — показати доброту, благородство, прагнення до знань, надбань тогочасної культури. Грангузьє — добрий король, що намагається запобігти війні, кровопролиттю, вважаючи що це біда для його народу. Та коли ворог все ж таки розв'язує війну, Грангузьє чинить відчайдушний опір і перемагає.
В образах Грангузьє і Гаргантюа Рабле втілює ідеал справедливого монарха, який захищає інтереси народу і править ним за його згодою. Ці ж риси притаманні й наймолодшому велетневі — Пантагрюелю. Від батька він успадкував не тільки кращі людські риси, а й гарячу любов до знань, до здобутків загальнолюдської культури. Для цього він відвідує кілька навчальних закладів — Паризьку бібліотеку, навчається у містах Пуатьє, Бордо, Тулузі, Бурже, Орлеані. Рабле з гумором, інколи з сатирою змальовує звичаї і методи навчання, що все ж таки не завадили здобути Пантагрюелю ступінь ліценціата прав
Дуже цікаво читати сторінки, присвячені життю тогочасних студентів. Вони нагадують українських бурсаків своїми веселощами, життєлюбством, бешкетами, та водночас — інтересом до знань. Характерно, що в рисах образу Пантагрюеля відсутній суспільний пафос його батька, короля — реформатора Гаргантюа.
Тогочасна дійсність, історічні події, коли гуманісти-вольнодумці опиняються під пресом жорстокої релігійної нетерпимості, спричиняються до зображення Пантагрюеля тільки у приватному житті. Та все ж і роман у цілому, і образи королів-велетнів зокрема, залишають враження в контексті історичної дійсності часу європейського Відродження — однієї із найцікавіших сторінок світової культури.