Я багато читала про серію Марини Павленко «Русалонька із 7-В», а тепер нарешті читаю самі книжки. От цікаво, вам подобаються детективи і всілякі заплутані історії? Мені – так. Якщо ж ви любите їх так, як я, то ця серія – для вас.
«Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» – перша книжка з серії. Головна героїня – дівчина Софія, яка, так само як і я, не любить алгебри. Їй, так само як і мені, підсовують братика (у мене сестра, але то дрібниці). Книжка ж не про те. Софія закохана в однокласника Вадима Кулаківського. У роду Кулаківських – прокляття. Після того, як Гордій Кулаківський привласнив собі купу чужої землі, його і його рід прокляли – мовляв, матимеш гроші, але не матимеш щастя.
За до фотографій, чарівної шафи, яка може переносити Софійку в часі, та коралів, які роблять дівчину невидимою у минулому, Софійка знімає з Вадима прокляття. Ще вона позбавляє себе нічних жахів, бо квартира знизу також була пов’язана з прокляттям Кулаківських. Ціла сім’я загинула під час грози – і в грозу чи при повні привиди змушені знову і знову переживати цю трагедію. Після того, як Софія у минулому врятувала родину Катрусі, двоюрідної прабабусі Вадима, кошмари в квартирі знизу припинилися.
Тепер Вадим вільний від прокляття. До нього з бабусею поприїжджали родичі, доля яких змінилася після того, як Софійка врятувала Катрусю, а Вадим їй вдячний, бо тато купив йому мотоцикл.
Коли я закінчила читати книжку, був вечір. Раптово почалася гроза. Ну як тут не злякатися? Саме за такої погоди у квартирі знизу з’являлася колись Катруся. Стало якось не по собі, та якось я заснула…
То що скажете? Цікаво? А це ж лише перша книжка. Друга – про привида, третя – про русалку, четверта – про лабіринт і пропажу картин. А про що п’ята – не скажу, бо щойно почала читати.
Нагадую: більше відгуків можна прочитати в моєму блозі.
У публікації збережено стиль авторки
соцiальний i сатус. I в цьому, зрештою, немає нiчого поганого: що
поганого в бажаннi людини забезпечити безбiдне iснування собi та
своïй родинi? Але питання не лише ïï бажаннi мати грошi,
а в тому, яке мiсце це бажання посiдає серед iнших людських потреб
та прагнень. Чи не виникає дисбалансу мiж матерiальними та
духовними потребами людини, чи не думає часом людина, що
матерiальна забезпеченiсть головна i єдина запорука щастя?
Багатьом iз нас варто було б час вiд часу ставити собi цi питання, аби
не розгубити закладене в нас, не зрадити вiчнi цiнностi, кружляючи у
вирi сучасного життя.
Читаючи твори украïнськоï лiтератури, я вкотре переконуюсь у
тому, що ïхня актуальнiсть не пiдвладна часовi.
Так, проблема дiалектики матерiального та духовного, проблема
деградацiï людини, проблема влади грошей над людиною порушувалась
багатьма письменниками в iсторiï украïнськоï та
свiтовоï лiтератури. Це одна з вiчних тем, що не може лишитися поза
увагою митцiв. I на жаль, вопа не виходить з поля зору письменникiв
здебiльшого тому, що ця проблема не зникає з людського життя.
Кожен iсторичний час вирiшує проблему грошей по-рiзному. Аскети
давнiх часiв, лихварi, чеснi робiтники, нужденнi селяни, баштi правителi
та пани, це не просто персонажi iсторiï та книжок, а цiл
населення, типи людей, якi зробили свiй вибiр.
I цей вибiр диктувався не лише ïхнiми внутрiшнiми роздумами, а й
вихованням, принадлежнiстю до певною соцiального . Тепер
вiдмiннiсть мiж населення стерлась: вже нема такого поняття
як дворянин, селянин, робiтник, в анкетах вже ïх треба вказувати
народився в родинi селян, бо це не має значення. Кожнiй людинi
вiдкрита дорога залежно вiд ïï працелюбностi й талантiв.
Виходить, на людину впливають тiльки виховання та ïï внутрiшнi
переконання? На жаль, не суспiльство формує кожного з нас, як на
мене, набагато бiльшою мiрою, нiж ми можемо собi уявити. Телевiзiйнi
програми, поведiнка публiчних осiб, фiльми та сучасне мистецтво дуже
впливає на свiдомiсть дiтей i навiть дорослих, формуючи певнi
iдеали, створюючи сучасну iєрархiю цiнностей. Хто є iдеалом
для сучасноï людини? Напевно, зiрки. Пiдлiтки цiкавляться
ïхнiм життям (часом навiть надмiрно), намагаються бути схожими на
своïх улюбленцiв. А сприйняття часто обманює людей:
транслюючи передачi про життя зiрок, хiба нам розповiдають про ïхнi
роздуми, про ïхню вдачу? Цi люди, втомленi постiйною увагою до
себе, намагаються залишити щось недоторкане, iнтимне в своєму
життi. Тож порухи ïхньоï душi чи не єдине, що можна
приховати вiд фотокамер. Але виходить, що нiбито ïх не iснує.
Звичайним глядачам здається, що справжнє життя це суцiльнi
вечiрки та розваги i, безумовно, багатство. Тож нашi ЗМI, так чи iнакше,
самi формують iдеали. I людина вiрить, що, здобувши кiлькамiльйонний
рахунок у банку, вона стане щасливою (забуваючи, що щастя публiчних осiб
часто тiльки видимiсть).
I досi лишилось багато людей, якi вiрять у те, що все можна купити за
грошi. Попри намагання подолати корупцiю в нашiй краïнi, вона все
ще iснує. I часто це пов'язано не тiльки з нечеснiстю людей, а й з
вiчним так роблять усi.
Менi здається, проблема влади грошей не зникає тому, що
нiхто не замислюється над тим, що грошi не зроблять людину
щасливою. Напевно, я нещасливий тому, що грошей недостатньо…
думає людина, вихована сучаснiстю i кидається вперед, до
недосяжного щастя багатiя. Чому небагатьом спадає на думку, що
банальний вислiв не у грошах шастя насправдi не порожнi слова…
Мабуть, нiколи не зникнуть люди, увесь сенс життя яких зосереджений у
грошах, але дуже важливо зробити так, щоб цих людей поменшало. Так само,
як змiнюється мода на одяг, можна змiнити i моду на багатство, на
хабарi, на нечеснiсть… I встановити моду на духовнiсть, щирiсть у
стосунках, гармонiю у суспiльствi. Менi здається, що громадська
думка бiльшостi формується i змiнюється набагато легше, нiж
нам може видатися. Тож почнiмо з самих себе, зi своïх дiтей та
близьких. Мабуть, тодi твори, у яких змальовуються персонажi на зразок
Герасима Калитки, залишившись у скарбницi свiтовоï лiтератури,
втратять свою нагальну актуальнiсть, а суспiльство стане здоровiшим
духовно, чистiшим та щасливiшим.