У п'єсі Івана Карпенка-Карого "Сто тисяч" простежується характерна для заможного селянина риса характеру — чим більше людина жадає набуття багатства, тим більше вона вчиняє заради грошей злочинів.Таким селянином був Герасим Калитка. Він скуповує землю в збіднілих селян, поміщиків, які не змогли протистояти йому та іншим поміщикам.Усе його життя, думки спрямовані на придбання землі: Сказати, шо він був скупий — так ні. Якщо нажив так хазяйство, то знав, кому продати й у кого купити.На мою думку, він бажав мати ці гроші, хотів, щоб його сусіди із заздрістю дивились на його землі. За жадобою розбагатіти він просто не бачив, що його дурять, не міг, ні, не хотів припустити цього. Та от сталось лихо: замість п'яти тисяч — ціла торба папірців.У хаті Калитки і в його госполарів.Все підпорядковано здійсненню мрії господаря.Наймити не розганяються в роботі.Сам Калитка йде на ризиковані шахрайські справи.
Объяснение:
Минуле у кожного своє. В моєму житті було багато невдач, але я б не хотів змінювати своє минуле. Не дивлячись на весь невдалий досвід, він навчив мене новому. Без цих моментів не було б такого мене, як я зараз. Всі невдачі формували в мені характер, я навчився керувати емоціями, швидко приймати рішення та знаходити вихід там, де на перший погляд його немає. В моєму житті був і вдалий досвід, завдяки якому я відчував себе впевненим, що я все зможу зробити. Я не хочу змінювати минуле, це моє життя, ці моменти я сам, власноруч пройшов. Треба пам'ятати, що кожна людина повинна бути вдячна, що всі минулі моменти були в її житті, це неповторний досвід, без якого ніяк не прожити.